Церква Святого Архангела Михайла

Історія

Найдавніші відомості про село Жирівку походять з 1485 року [1], а вже під роком 1499 в документах вперше згадується сільська церква. Але, коли вона була збудована, невідомо. У 1678 році львівській єпископ Онуфрій Шумлянський для церкви Св. архистратига Михайла в Жиравці висвятив священника о. Івана, за час душпастерства якого 1684 в селі була зведена нова дерев’яна церква. Невдовзі, 1697 року О. Шумлянський висвятив до Жиравки нового священника — о. Тимотея. З цього приводу мешканець Жиравки Михайло Гавура подарував до церкви «Тріодіон» львівського друку 1688 року, зафіксувавши це у вкладному написі.

У 1760 році парохом Жиравки став о. Андрій Снігурович, до нього був о. Гаврило Вишневський. За о. Снігуровича, 1765 року церкву відвідав генеральний візитатор Львівської єпархії о. Микола Шадурський, котрий в складеному акті візитації залишив дуже скрупульозний опис церкви, зведеної 1684 року: «Церква Собору св. арх. Михайла в стінах з дубового, а далі з смерекового гибльованого дерева, з трьома четвіркою випровадженими верхами, ґонтами побита. Підлога з тертиць укладена. Досить помірна і ясна. З дверима з бабинця на захід дубовими, належно окутими та із замком внутрішнім, який потребує ремонту. Року 1684, як видно з напису на балці, первісно виставлена, але невідомо через давність, ким поблагословлена. Коло церкви цвинтар парканом довкола обведений, з одною фірткою від села на двері замиканою. Коло неї прекрасна дзвіниця на чотирьох дубових стовпах в’язана, також під ґонтами. На ній дзвонів невеликих три і два більші». Далі описано престіл та антимінс світлійшого кир Льва Шептицького, єпископа Львівського, з реліквіями, антепедіум при престолі на полотні мальований, жертовник, гафтофана плащаниця, запрестольна ікона у різьбленій рамі, різьблений киворій з дерев’яним хрестом, по боках дві пари дерев'яних точених ліхтарів, дві кадильниці – срібна і мосяжна, жертовник, над яким ікона Розп'яття Господнього на полотні в рамі дерев'яній [4].

Отже, церква з 1684 року традиційно була тридільною триверхою і складалася з ширшої квадратової нави та вужчих прямокутних вівтаря і бабинця. Всі три частини вкривали пірамідальні наметові верхи, характерні для давніх галицьких церков. Оперізувало церкву піддашшя, під яким ховалася невелика прямокутна ніша при північній стіні вівтаря. Церква була дуже багата, що зафіксовано у візитаційному описі, зокрема мала срібні чаші, великий срібний хрест на срібній підставі з позолоченим корпусом та написом. Іконостас — цілий з апостолами, пророками, царськими дверима давньої сницерської роботи і малювання, з намісними іконами Христа і Богородиці недавно мальованими. Два різьблені вівтарики — з іконою Пр. Богородиці засуваною іконою св. ап. Андрія, та з іконою св. Іваном Хрестителем. На стінах — Страсті Господні стаціями на куртині полотняній мальовані, ікони на дереві та полотні; два процесійних хрести; дві хоругви адамашком червоним обшиті та дві пари полотняні; тетрапод, процесійна ікона, три мосяжні висячі лямпи. В бабинці ікони Покрови Пр. Богородиці та св. арх. Михайла, дві на дереві, одна на полотні, дубова хрестильниця на свячення води. Дуже докладно були описані церковні книги, всі львівського друку: дві Євангелії, Апостол, Трифолой, два Октоїх, Тріодь пісна і цвітна, Служебник давній і Мшал, Требник великий, Ірмолой, Часослов, два Псалтирі і книга казнодійська, Ключ Розумінія звана. Мшал другий, Требник і три Набоженьства унівські [4]. Були описані також церковні ґрунти, священнича резиденція з ґумном, садом і городом на кілька грядок, при якій нижче стоїть церква і цвинтар. Завершував акт візитації опис самої парохії, її священника, мешканців і порядків в громаді. На завершення візитації о. М. Шадурський записав: «Вельможний, вище вказаний генеральний візитатор Львівської єпархії, переглянувши все, що лише під візитаційну інспекцію відповідно до закону підпасти мало, ствердив, що від недавнього часу по встановленні велебного о. Андрія Снігуровича на парохію Жиравецьку немало тутейшній церкві оздоби прибуло, який старанням своїм також для будови нової церкви золотих кількасот (як про це вище ближче вказано) примножив, щоби в так побожному почині і подальше не зупинявся, а помислом задуману цьому місцю учинність до завершення довів і уповноваженням, даним йому зверху, поблагословив».

В акті деканальної візитації Львівського деканату, укладеному деканом в січні 1770 року зазначено: «В Жиравці є порядок щодо вистрою, але сама церква схильна до падіння. На нову дерево є заготовлене.… Декан наказав, щоби в цьому ж році розпочали будівництво, інакше на стару буде накладений інтердикт». А вже в жовтні 1770 року львівський декан відзначив: «Церква в Жиравці не завершена. Нагадав громаді, щоби про завершення якнайшвидше старалися» [17].

Нова церква постала стараннями о. Андрія Снігуровича, про що свідчить різьблений напис на надпоріжнику західних дверей: «Благословенїемъ ѿца и Сна и Стого Дха сосдасѧ церков сіа Року ѿ воплощеніѧ Хрстова АѰО днѧ А маѩ за пресвѵтера Андреа Снѣгоревіча». Історик архітектури, дослідник дерев’яних храмів Василь Слободян переклав цей напис сучасною мовою: «Благословінням Отця і Сина і Святого Духа збудована ця церква Року від народження Христового 1770 дня 1 травня за пресвітера Андрія Снігоревича». На надпоріжнику південних дверей вирізьблений напис: «Блгослови Гди ктиторы Стаго храма сего и даруй имъ здравіе многїа лѣта» [15].

Для нової церкви громада постаралася і про новий вистій. Був виготовлений новий рококовий іконостас, бічні вівтарі, а на запрестольний вівтар перенесли старий вівтар з львівської латинської катедри, звідки куплений за 480 золотих ринських. Перші джерельні відомості про те, що вівтар запрестольний є вже в жиравецькій церкві, походять з церковного інвентаря 1817 року [2]. Ймовірно, під впливом закупленого запрестольного вівтаря був виготовлений рококовий іконостас.

Під час візитації церкви львівським митрополитом Михайлом Левицьким 1827 року відзначено, що 1824 році будівля «новозреперована», тобто відновлена, місцевою владою і новим дахом покрита, фундаментами кам'яними підмурована. Дерев'яна дзвіниця 1819 року ново ґонтами покрита. Під час чергових ремонтів впродовж XIX ст. до північної і південної стін вівтаря добудували захристії, сховані під піддашшям. У 1876 році був відновлений запрестольний вівтар (різьбар з Перемишля Фердинанд Маєрський). В тому ж році була розписана вівтарна частина. Наприкінці ХІХ ст. церкву вкрили бляхою [16].

На початку ХХ ст. на церкву звернули увагу дослідники сакрального будівництва. У 1911 році світлину жиравецької церкви помістив у своїй праці український історик та мистецтвознавець Богдан Януш. А дещо пізніше її включив до свого монументального дослідження Михайло Драґан.
Після Другої світової війни і ліквідації УГКЦ 1946 року на Львівському псевдособорі церкву спочатку підпорядкували російській православній церкві, а в кінці 1950‑х її закрили. Мешканці переховували ключі від церкви та не допустили влаштування в ній якогось складу. У 1963 році постановою Ради міністрів УРСР № 970 від 24 серпня церкву в Жирівці включили до реєстру пам’яток. Але догляд за будівлею продовжувала таємно виконувати місцева громада. Щойно в час так званої перестройки 1989 року її відкрили однією з перших в регіоні. До речі, за підпілля тут служив о. Богдан Білинський (1928–2011), який від 1993 року був парохом села, одночасно викладаючи догматику у Львівській духовній семінарії.

На початку 1990‑го року під керівництвом місцевого дяка Євгена Дробенка укріпили фундаменти церкви. У 1990‑х роках стіни церкви ззовні оббили гофрованою бляхою, такою ж бляхою покрили піддашшя і дахи. В другій половині 2010‑х років громада приступила до будівництва нової мурованої церкви неподалік від старої.

У 2020 році розпочалась реставрація церкви в Жирівці. Її основним ініціятором стала місцева громада та парох о. Юрій Нецька, за підтримки ЛОО Українського Товариства охорони пам’яток і культури, за фінансової підтримки Фонду збереження сакральної спадщини зі США (президентка Христина Лев). Майстри з Косівщини замінили ззовні бляшане покриття стін на властиве ґонтове кожухування. Баню та дахи церкви, покриті оцинкованою бляхою, пофарбували брунатним кольором. Паралельно була здійснена реставрація дерев’яної дзвіниці, збудованої одночасно з церквою. Реставраційні роботи велися під керівництвом архітектора‑реставратора Юрія Дубика.

Архітектура

Церква — дерев’яна, тризрубна, триверха. Складається з ширшої квадратової нави, вужчого гранчастого вівтаря та рівно широкого з вівтарем квадратового бабинця. Всі три зруби завершують великі кожуховані ґонтами світлові восьмерики, що виростають з четвериків, вкриті шоломовими банями зі сліпими ліхтарями і маківками. Бані та ліхтарі покриті оцинкованою бляхою і пофарбовані брунатним кольором, піддашшя і дахи зрубів четвериків нави покриті ґонтами. Відкриті зруби підопасання прикриває широке піддашшя, оперте на випусти вінців зрубів. З південного та північного боків вівтаря прилягають захристії, сховані під піддашшям. Входи до церкви влаштовані на осі західної стіни бабинця та у південній стіні нави. Освітлюється церква великими прямокутними вікнами: по два в південній і північній стіні нави, по одному у південній та північній стінах вівтаря та по одному в трьох стінах бабинця. Додатково в стінах восьмериків влаштовані невеликі круглі віконця. На надпоріжнику дверей чільного входу напис з датою 1770: «Благословенїемъ ѿца и Сна и Стого Дха сосдасѧ церков сіа Року ѿ воплощеніѧ Хрстова АѰО днѧ А маѩ за пресвѵтера Андреа Снѣгоревіча». На надпоріжнику південних дверей вирізьблений напис: «Блгослови Гди ктиторы Стаго храма сего и даруй имъ здравіе многїа лѣта». Двері головного входу — дубові на завісах, з кованими штабами.

Інтер'єр

Внутрішній простір церкви висотно розкритий до зенітів куполів нави, вівтаря і бабинця. Простора квадратова нава через трикутні вітрила переходить у восьмигранний барабан, завершений гранчастим куполом. Така ж конструктивна організація бабинця; гранчастий зруб вівтаря плавно переходить у вужчий барабан накритий гранчастим куполом. Тріумфальна арка між навою та вівтарем заповнена лише нижнім, намісним рядом іконостасу, півциркульний проріз арки відкритий з видом на запрестольний вівтар. Верхні ряди іконостасу поміщені на східній стіні нави над високим арковим прорізом. Нава і бабинець поєднані арковим прорізом у вигляді ослячого хребта. При західній стіні бабинця влаштовані хори з виходом по двомаршових дерев’яних сходах при південній стіні. Перила хорів оздоблені композицією у вигляді накладної різьби — Святий Дух в золотих променях та посріблених хмарах, по боках — в променях місяць та сонце.

При східних стінах нави та бабинця, по кутах розміщені рококові вівтарі ордерного компонування та експресивної архітектурної пластики — оздоблені колонками з композитними капітельками, накладними золоченими рокайлями та характерними невеликими путті, які застигли в динамічних позах на волютах верхнього ярусу; увінчують вівтарі вази. Ікони вівтарів у золочених профільованих рамах. В наві у південно‑східному куті – вівтар з іконою «Собор архангела Михайла», у північно‑східному — з іконою «Воскресіння Господнє»; над ними у здвоєних картушах — пари святих, а в полі верхнього ярусу — голівки янголів на срібних хмарках на тлі золотих променів, з Всевидячим Оком над «Воскресінням Господнім». Вівтарі в бабинці ідентичного компонування, але без скульптурок путті; з образами «Святий Миколай» та «Благовіщення Пресвятої Богородиці, над якими в полі верхнього ярусу — п'ять наївних об’ємних янголів у вигляді чоловічих голівок з крилами навколо образів в овальних рамах – „Христос‑Учитель“ та „Святий Дух“. Скульптури ангели‑путті наївного виконання поміщені на вітрилах при східній стіні бабинця.

В церкви знаходиться три феритрони: з образом коронованої Богородиці з Дитям в овальній рамі, фундований Василем Лисом 1816 року; два феритрони з образам „Воскреслий Христос“ і „Богородиця з Немовлям“, XIX ст. Дві дерев’яні таблиці з об’ємною різьбою — одна з рогами достатку з фруктами та символом Марії, інша — з листками аканту з вінком з квітів та фруктів та з символом Христа.

Величний запрестольний вівтар майстерно виконаний в стилі бароко з маньєрстичними елементами. Його архітектурна конструкція — ордерна, з антаблементом та розірваним фронтоном, щедро оздоблена об’ємною скульптурою янголів та святих професійного та наївного виконання. Середня частина вівтаря фланкована маньєристичними крученими колонами з композитними капітелями, які рясно оздоблені ангеликами. Декорацію широкої рами вівтарної ікони коронованої Богородиці Одигітрії творять скульптурні групи оркестрів і ангельських хорів. Під вівтарною іконою — центральний барельєф зі сценою „Створення Адама“. В тимпані розірваного фронтону — образ архангела Михайла, в тимпані над іконою намальовані архангели Михайло і Гаврило; на пределах — ікони Св. Трійці (зліва) та арх. Михайла (справа).

На стилобатах колон — зліва невідомий католицький святий і св. Ядвіґа, справа св. Варвара і св. Станіслав. Завершується вівтар альфою і омегою — літерами АΏ в трикутнику на тлі променів — символом абсолютної влади Бога та Його Сина Ісуса Христа — посередні, і скульптурами Мойсея та Давида по боках.

Престіл з великою іконою „Таємна вечеря“ на антипедіумі. Кивот на престолі у вигляді архітектурної споруди з двома дверцятами, рясно оздобленої різьбою у стилі рококо — як ззовні, так і всередні, всередині зі скульптуркою воскреслого Христа.
В церкві зберігаються стародруки, зокрема Ірмонологіон 1794 року. Євангеліє, 1690 року, подарованє 1710 до церкви Св. арх. Михайла в Жирівці, зберігається в сусідньому селі.

Іконостас

Намісний ярус іконостасу утворюють дві ікони Пр. Богородиці і Христа, між якими різьблені царські двері з мотивом листків аканту та шістьма клеймами — чотирьох євангелистів та сцен «Неопалима купина» і «Вознесіння пророка Іллі». Зліва від ікони Богородиці різьблені дияконські двері із зображенням архангела Михайла, а справа — такі ж різьблені дияконські двері з зображенням архангела Гаврила. Решта рядів іконостасу поміщені на східній стіні нави над високим арковим прорізом. Празничковий ярус утворюють шість подвійних ікон празничків в рококових картушах та центральна ікона «Таємної вечері». Апостольський ряд утворюють шість парних ікон в рококових картушах та центральна ікона з повнофігурним різьбленим Христом‑Царем та пристоячими. Над парними іконами апостолів поміщені парні ікони пророків в картушах. Над Христом‑Царем — ікона Богородиці в круглій рамі. Завершує іконостас Розп’яття з різьбленим Христом і пристоячими. Доповненням до іконостасу є два рококові вівтарі — справа з іконою «Собору архангела Михайла», а зліва — з іконою «Воскресіння Господнього».

Ікони

В церкві знаходиться багато різних ікон з XIX–XX ст.: Велика ікона «Страсті Господні», XIX ст., на полотні – на північній стіні нави; Вознесіння Господнє – на західній стіні бабинця; Богородиця Одигітрія; коронована Богородиця Одигітрія в квадратовій рамі з вушками; Христос і Богородця Одгітрія в здвоєній рамі; святий Йосафат Кунцевич, Покрова на дошці, Христос Чоловіколюбць, Богородиця Неустанної помочі.

Стінопис

Стіни і куполи всередині оббиті картоном і вкриті розписам — по краях трафаретними орнаментами, куполи — рядами херувмів у вгляді вінка, грані підбаннків з сюжетними композціями.

Довкілля церкви

Територія церкви впорядкована, по периметру з трьох боків обсаджена кущами, зі східного боку, без огорожі, розташований сільський цвинтар; до церкви веде широка вимощена плитками доріжка. У східній частині збережені три кам’яні постаменти від давніх надгробків, очевидно священників; один кам’яний фраґмент з гербами, ймовірно, власників села. З південно‑західного боку від церкви, на схилі розташована дерев’яна триярусна дзвіниця, стовпової конструкції, вкрита наметовим дахом з хрестом на підхрестовому яблуку; нижній ярус — відкритий, голосниковий ярус з вертикальними овальними голосниковими отворами (по два на кожній стіні), з трьома литими бронзовими дзвонами. У південно‑східному куті церковного подвір’я стоїть дерев’яна капличка під двосхилим бляшаним дахом, з простеньким кованим хрестом, з ґаночком. Вище дзвіниці розташований відкритий вівтар. Внизу при південному пряслі огорожі знаходяться могили пароха мітрата о. Богдана Бачинського та його дружини Марії, та давніший кам’яний пам’ятник, ймовірно, також пароха.

Пов'язані покликання

1. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАУЛ), ф. 131, оп. 1, спр. 232.
2. ЦДІАУЛ, ф. 146, оп. 20, спр. 959.
3. ЦДІАУЛ, ф. 201, оп. 1, спр. 1391.
4. Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького, відділ рукописів і стародруків (далі НМЛ), Ркл-25, арк. 22-26.
5. НМЛ, Ркк-89, С. 30, С. 96.
6. Науково-технічний архів ДП Інститут Укрзахідпроектреставрація (НТА ІУ), Ло-68-5  Паспорт пам’ятки історії та культури (1976).
7. НТА ІУ, Ло-118-1 Паспортизація пам’ятки (1983).
8. НТА ІУ Ло-118-2 Пропозиції  по пристосуванню. Історична довідка (1983).
9. НТА ІУ Ло-191-2а Обліковий паспорт на художні твори в памятках архітектури (1990).
10. Жерела до істориї України-Руси. Т. ІІІ. // Описи королівщин в Руських землях XVI віку. Т. ІІІ. Люстрації земель Холмської, Белзької і Львівської / ред. М. Грушевський. – Львів, 1900. – С. 214, С. 357.
11. Akta grodzkie i ziemskie. – Lwów, 1891. T. XV. – S. 379, 380.
12. Драґан М. Українські деревляні церкви. – Львів, 1937. – Ч. І. – С. 57, 90.
13. Рускій Сіон. – Львів, 1876. – Ч. 3. – С. 86.
14. Скочиляс І. Книга реєстру катедратика Львівської православної єпархії 1680-1686 років // Записки Наукового Товариства імені Шевченка. Том CCLVI. Праці Історично-Філософської секції. – Львів, 2008. – С. 590.
15. Слободян В. Інскрипції на дерев’яних церквах // Вісник Інституту Укрзахідпроектреставрація. – Ч. 18. – Львів, 2008. – С. 61.
16. Слободян В. Церква Св. арх. Михайла в Жирівці. Історична довідка, 2023 р., Жирівка
17. Gębarowicz M. Szkice z historii sztuki XVII wieku. – Toruń, 1960. – S. 20-21.
18. Janusz B. Cerkwie drewniane w okolicach Lwowa. – Warszawa, 1912. – S. 34.