Церква Пресвятого Серця Христового

Історія

На місці теперішньої церкви Пресвятого Серця Христового колись стояла дерев’яна парафіяльна Різдва Христового, що належала поселенню Винники на місці якого було закладене м. Жовква. Про дере’яну церкву є згадки за 1606 та 1612 рр. У документі 1612 р. йдеться про те, що ця церква вже була стара, розвалювалася і дається дозвіл на будівництво нової мурованої [5]. Отож стару церкву невдовзі розібрали. Будівництво нової церкви тривало довго, оскільки бракувало коштів. Її спорудження завершилося на початку 1690‑х рр.

За описом 1740 р. ця церква мала чотири верхи, середній купол був покритий білою бляхою. Тоді при церкві була мурована з цегли дзвіниця та цвинтар огороджений муром [1, 159]. При цій церкві у 1682 р. було закладено василіанський монастир до чого спричинився львівський єпископ Йосиф Шумлянський. Однак разом з тим церква діяла як парафіяльна і при ній було братство.

До монастирської церкви спорудити іконостас запросили відомого майстра Івана Рутковича. Величний іконостас розміром 10.85 x 11.87 м, що налічував сім ярусів був створений протягом 1697–1699 рр. Можна сказати, що цей іконостас немає аналогів за рівнем майстерності, іконографічною програмою та кількістю ярусів серед збережених тогочасних ансамблів. Дослідники припускають, що можливим автором прекрасної золоченої різьби іконостасу міг бути жовківський різьб’яр Симон Путятинський [5]. Наприкінці 18 ст. цей іконостас монахи продали чи передали до церкви у селі Нова Скварява, де він пробув до 1937 р., а тоді його передали до Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, де пам’ятка зберігається (окрім чотирьох намісних ікон та ще кількох інших, які, ймовірно, були втраченими ще в Жовкві).

Митрополит Досифей, який втікаючи від турків переїхав зі Сучави до Жовкви у 1691 р., привіз зі собою цінні речі та реліквії. Зокрема, у правому крилосі церкви Різдва Христового тоді були уміщені мощі св. Івана Сучавського у «скрині викладеній срібними бляхами» [1, 159] (перевезені назад до Сучави у 1783 р. за постановою австрійського уряду). Окрім того, на іконах іконостасу та у ризниці церкви, за описом 1740 р., було багато коштовних речей зі золота та срібла. Також згадані мощі різних святих. Ще однією окрасою церкви була плащаниця гаптована золотими нитками і прикрашена «142 перлами оправленими в золото» [1, 161].

Наприкінці 19 — на початку 20 ст. монахами було вирішено перебудувати церкву. Для виконання проєкту запросили відомого архітектора професора Львівської політехніки Едгара Ковача. У 1903–1907 рр. було фактично споруджено нову церкву. Ймовірно, від старої споруди залишився майстерний ренесансний портал, який прикрашає вхід з південного боку (за деякими припущеннями портал був перенесений з костелу св. Лаврентія). Портал, декорований плоско різьбленими розетами та голівками ангелів засвідчує роботу професійних майстрів. Тоді церкву було перепосвячено Пресвятому Серцю Христовому. Це рідкісна посвята для українських церков, спричинена поширеним на Галичині культом Серця Христового, що охопив католицький світ під впливом видіння монахині Маргарити Алякок.

У 1895 р. при монастирі оо. Василіян у Жовкві була заснована друкарня, що відіграла важливу роль в українському житті Галичини. Після побудови церкви монахи василіяни вирішили її розписати. Спершу проєкт розписів плафонів розробив Е. Ковач. У його баченні у стінописі мали переважати орнаменти. Ймовірно, проєкт не знайшов схвалення у замовників і він не був реалізований. Згодом у 1910 р. до виконання стінопису невеликої каплиці Покрови, що знаходиться справа у храмі було запрошеного молодого митця Юліяна Буцманюка, який тоді ще навчався у Краківській академії мистецтв. Каплиця була розписана у стилістиці української сецесії, надзвичайно майстерно. З початком першої світової війни Ю. Буцманюк вступив до лав Українських Січових Стрільців, згодом воював в Українській Галицькій Армії, мав високі військові звання, був кілька разів поранений. До Львова повернувся щойно у 1927 р. Роботи над стінописом жовківської церкви вдалося відновити у 1932 р. Ці розписи стали найбільшим свідченням таланту митця та його патріотичної позиції. Вони до сьогодні є прикладом для наслідування. З наступом радянських військ у 1939 р. Ю. Буцманюк змушений був емігрувати на захід. Частину притвора церкви незакінчену митцем розписали за його проєктом молоді художники В. Ярема та С. Серветник у 1960‑х рр.

Іконостас

Наприкінці 2002 р. у церкві був встановлений низький іконостас. Автор проєкту та різьби іконостасу жовківський художник Стефан Скіра. Автор ікон Михайло Б’єсик. Іконостас є одноярусним, складається з чотирьох намісних ікон: св. Миколая, Богородиці з Ісусом, Христа, св. Василія Великого. Усі фігури зображені у повен зріст на золоченому тлі. На високих царських вратах представлено сцену Благовіщення Богородиці, вгорі чотири євангелісти. Над царськими вратами — арка зі сценою Тайної вечері. У структурі іконостасу використано декоративне ажурне різьблення та різьблення у низькому рельєфі.

Ікони

У церкві справа біля іконостасу знаходяться мощі св. Партенія, римського воїна, який загинув молодим 250 р. (мощі було передано до церкви в Жовкві у 1784 р. з Відня за клопотанням тодішнього ігумена о. Єроніма Стрілецького). Над ними розміщена ікона св. Партенія у повен зріст виконана бл. 2009 р. При лівій стіні нави церкви біля проповідальниці розміщена ікона Новозавітної Трійці, намальована у пізньобароковій манері наприкінці 18 ст.

Стінопис

Найбільшою мистецькою цінністю та окрасою церкви є стінопис виконаний у стилістиці української сецесії, який повністю вкриває стіни та склепіння. Стінопис виконаний Юліаном Буцманюком у два етапи. Спершу у 1910–1911 р. була розписана каплиця Покрову Богородиці. Художник тоді навчався у Краківській академії мистецтв, однак уже мав досвід роботи над розписами церков працюючи разом із досвідченішим колегою Модестом Сосенком.

Домінуючими композиціями каплиці є Богородиця та ангели. Тут привертає увагу Богородиця з малим Ісусом на руках, якому хлопчик в українському вбранні дає квітку. Поруч стоїть його мама, навпроти дівчинка також в українському одязі. Розписи каплиці виконані з перевагою синіх та жовтих відтінків, що відповідає кольорам українського прапора, на золотистому тлі з імітацією мозаїки або на локальному синьому. Ю. Буцманюк майстерно поєднує фігуративні образи та орнаменти, що у композиції каплиці відіграють важливу роль. Подібний принцип колориту та прийомів композиції був використаний у розписі основного храму. Тут дуже важливу роль відіграють сюжетні композиції, які поєднують історію України та українських святих з біблійними сценами. У стінописі церкви закомпоновані герби України та національні символи.

У склепінні центрального куполу розміщений монументальний образ Бога Отця на тлі ангельських сил (розміром 36 м2; розпис церкви було розпочато у 1932 р. саме з купола) [4]. Образ Бога Отця наділений портретними рисами митрополита Андрея Шептицького, що був духовним батьком українського народу. У святилищі церкви на східній стіні представлено старозавітних пророків на тлі ангельських сил, внизу образ Христа на престолі з палаючим серцем, по боках — апостолів. Серед орнаментальних мотивів бачимо колоски пшениці, соняшник та волошки. На стовпах тріумфальної арки (перед святилищем) зображена зліва монахиня Маргарита Алякок, справа — Христос із палаючим серцем. Таким чином тут також відображено нову посвяту церкви Серцю Христовому.

Ліва частина трансепту церкви присвячена св. Йосафату Кунцевичу та історії української церкви. Тут основною сценою є Берестейська Унія, яка показує не лише унійне духовенство, але й не унійне та історичних діячів, зокрема гетьманів Дмитра Дорошенка, Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького та козацьке військо, що не підтримували унію. Таким чином сцена закликає до об’єднання вірних. На галереї другого ярусу закомпоновані дві сцени з життя св. Йосафата Кунцевича: Молитва у храмі у Володимирі Волинському перед іконою Розп’яття та Мученицька смерть св. Йосафата. Навпроти у правій частині трансепту уміщено сцену Покрови (сцену називають також «Акт Злуки українських земель»), де під опікою Богородиці стоять діячі українських визвольних змагань та Української Народної Республіки, усі – з упізнаваними портретними рисами. Серед великої кількості діячів бачимо Михайла Грушевського, Симона Петлюру, Дмитра Вітовського, Костя Левицького, Павла Скоропадського (ця частина розпису була замальована у радянський час). Також тут показано образ голодомору — молода мати, що плаче навколішки над мертвою дитиною. Так Ю. Буцманюк відобразив болючі тогочасні події нищення українського народу.

У великій композиції Різдва Христового, що на лівій стіні нави Ю. Буцманюк використав принцип ікони з клеймами. Новонародженого Ісуса підходять привітати люди в українському вбранні, а внизу в образі царів Його обдаровують князі та козаки. Малюючи портрети святих монахів на стінах церкви Ю. Буцманюк використовував реальні образи василіанських ченців. У медальйонах в композиції стінопису бачимо образи українських святих князів Бориса та Гліба, Володимира та Ольгу.
Зважаючи на обставини у яких творив Буцманюк, коли Україна не мала своєї держави, його сміливий задум програми розписів, підтриманий монахами‑василіянами, став маніфестацією української ідеї. Розпис чудом зберігся протягом радянської окупації і став символом незламності нашого народу.

Пов'язані покликання

1. Генеральна візитація Львівської дієцезії 1740–1743 рр. Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. Відділ рукописів і стародруків. Ркл-17.
2. Слободян В. Жовківщина. Т. 5. Історико-архітектурні нариси церков. Львів, 1998.
3. Українські церкви Жовківського району. Книга 2. Ілюстрований каталог. Львів: ЛНАМ, 2021.
4. Юліан Буцманюк. Стінопис Жовківської церкви Христа-Чоловіколюбця. Автори-упорядники І. Гах, О. Сидор. Львів: Місіонер, 2006.
5. Слободян В. Церкви Жовкви. Часопис Ї. № 62. 2012. http://www.ji.lviv.ua/n67texts/Cerkvy_Zhovkvy.htm