Церква Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці

Історія

З розлогого віршованого панегіричного тексту, написаного польською мовою та вміщеного на мармуровій таблиці над південними дверима, дізнаємося, що коли у Вислобоках став дідичем Казимир Правдич, то його заходами і за допомогою Льва Шептицького була побудована церква [2, с. 93]. На час будівництва храму Вислобоки були хутором на 12 дворів. Попри невеликий розмір і малу кількість мешканців, село отримало власного пароха – ієрея Георгія, який підписувався як вікарій церкви Вислобіцької та служив тут до 1765 р. Проте 1798 р., коли місцевий поміщик Вислобіцький загарбав церковні лани, церковна громада у Вислобоках перестала бути окремою парафією. Церкву приєднали до парафії села Сулимова, а 1841 р. — до сусіднього Ременова, і такою ситуація залишалася до Другої світової війни. У радянські часи храм певний час залишався діючим, але 1962 р. його зачинили, а 1989 р. — знову урочисто посвятили. Упродовж наступних двох десятиліть парохом був о. Кость Панас, завдяки старанням якого Вислобоки стали першою греко‑католицькою парафією у Кам’янко‑Бузькому районі Львівської області [1, с. 46].

Одним з перших стінопис церкви у Вислобоках проаналізував знаний український мистецтвознавець радянського часу — Павло Жолтовський, який у руслі тогочасних ідеологічних вимог закцентував увагу на демократизмі народної течії стінопису, що з’явився «в соціальному середовищі кріпацького села» [2, с. 91] та близькості художніх засад малярства до традиційного карпатського живопису на склі [2, с. 98]. Практично усі наступні публікації повторювали висновки авторитетного радянського дослідника мистецтва [1; 5; 6]. Проте такому твердженню суперечать історичні реалії, а також іконографічні та художньо‑виражальні особливості зображень зумовлені специфікою культурно‑конфесійного пограниччя — взаємодії східного та західного християнського світів.

Як уже згадувалося, побудовою храму заопікувався єпископ Львівський, Галицький і Кам’янецький Лев Шептицький, що очолював єпархію упродовж 1749–1779 рр. Він багато уваги приділяв упровадженню нових європейських художніх форм, що засвідчують його фундації: Святоюрський ансамбль у Львові, церква в Городенці, церква монастиря Василіян у Бучачі тощо. Дідич села К. Правдич побудував церкву як дарунок своїй дружині Петроніллі, що походила з шляхетського роду Путковських гербу Наленч. Цей герб — один з найстаріших у Польщі та належав родинам з високим статусом.

Відтак в облаштуванні та ідейній програмі декорування церкви у Вислобоках віддзеркалилися тенденції тяжіння до європейських художніх зразків, що були властивими для шляхетського середовища тогочасної України. Показовим є збагачення іконографії малярства східної традиції сюжетами, характерними для католицької церкви та безпосереднє поєднання біблійно‑богословської тематики з розгорнутою лінією світського сюжету; доповнення усталених іконографічних схем жанровими елементами — архітектурними кулісами та пейзажними мотивами, елементами натюрморта, впровадження тогочасного крою одягу тощо.

На північній стіні нави розташована світська за змістом і рідкісна за іконографією малярська композиція, яку дослідник О. Сидор атрибутував, як Господню опіку над ревним трудівником [4, с. 480]. Можна припустити, що тут втілена легенда, пов’язана з будівництвом церкви у Вислобоках. Сюжет чітко поділений на три епізоди. Розпочинається дійство з дива явлення Богородиці з дитятком на тлі двоповерхової будівлі та чоловіком, який благоговійно впав навколішки. Центральна подія відтворює ревного християнина з хрестом у руках, що крокує зеленим лугом з щойно скошеними снопами пшениці. Останній епізод прочитати важко, оскільки він зберігся зі значними втратами. Вдалося реконструювати зображення будівель, коліс, коня або віслюка, фрагменти людських ніг. Уся композиція побудована на зразок театральної сцени: вона обрамлена рокайлевою завісою та гарно укладеними в’язками сільськогосподарського реманенту, увінчана Всевидячим Оком на тлі важких хмар, з яких визирають ангелята‑путті. Нашу увагу привернув фрагмент першого епізоду, де на споруді в прямокутній рамі чітко виділяється зображення герба Наленч. Таким чином, композицію можна трактувати як те, що за Господнім велінням Казимир Правдич та його дружина Перонілла покинули успішний маєток і прибули у Вислобоки для зведення тут на пагорбі церкви Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці. Водночас фреска створена також на честь отримання шляхетства. На користь цього припущення свідчить, зокрема, розташована поруч сцена «Хрещення Ісуса Христа» – нобілітація, як богопомазання та засвідчення сану.

Архітектура

Дерев’яна, тризрубна, одноверха церква складається з квадратних у плані нави та бабинця, що мають однакову ширину, і меншого шестигранного зрубу вівтарної частини. Центральний об’єм вкритий шоломовою банею на восьмерику барабана, покрівлю бабинця увінчує невеличка маківка. 1896 р. ґонтове покриття дахів замінили бляшаним. 1900 р. розширили бабинець, на що вказує дата вміщена на одвірку над західними дверима. До перебудови головним був вхід через південні двері. До північної грані апсиди прилягає невелике прямокутне приміщення ризниці. Будівля оточена піддашшям, яке лежить на випусках вінців зрубів навколо нави та бабинця і на приставних кронштейнах довкола апсиди [3, с. 143]. Сучасна добудова притвору й обличкування стін вагонкою, що імітує ґонт, спотворили зовнішній вигляд церкви.

Інтер'єр

Усередині об’єми церкви мають висотне розкриття простору. У невеликій наві (5,3х5,2 м) колись було ще тісніше, оскільки до розширення бабинця на її західній стіні містилися вузенькі хори. У стіні між навою та святилищем вирізано фігурну арку, в якій стоїть одноярусний іконостас з намісним рядом ікон. Його програму продовжують на східній стіні поліхромні зображення апостольського й пророчого чину, а вище на східній грані підбанника – «Розп’яття з пристоячими», добудовуючи таким чином композицію високого іконостаса. Оскільки тріумфальна арка є дуже вузькою, іконографію іконостасу по ширині розвивали бічні вівтарі з іконами «Св. Миколая» та «Воскресіння». Характер ансамблю стінопису церкви дозволяє зробити висновок, що оздоблення стін нави, слід сприймати в комплексі з іконостасом і бічними вівтарями (перенесені в бабинець), а малярство на стінах вівтарної частини утворює ціле з композиціями запрестольного вівтаря та бічних дверей, незважаючи на те, що зображення Мельхісадека на дверях з’явилося пізніше. Бабинець розписали щойно 1991 р. Іл. 0879 Іконостас і стінопис над арковим прорізом нави.

Можна припустити, що тіснота приміщення була одним із чинників, який продиктував використання малярського втілення уявних архітектурно‑ордерних побудов, які, не тільки не загромаджували простір інтер’єру, а навпаки завдяки перспективній ілюзії візуально розширювали його. Малярські та різьблені орнаментальні мотиви рококо — рокайльні картуші й ажурний трельяж — підхоплювали враження загальної легкості ансамблю [4, с. 480]. Іл. 1060, 1070 Різьблені та мальовані картуші з мотивами рокайль і трельяж.

Водночас, прагнення до всеохопного синтезу, взаємного злиття архітектурних елементів та образотворчого мистецтва, коли в загальному художньому цілому практично зникали чіткі межі між архітектурою, скульптурою, живописом — це одна з загальних ознак барокового мистецтва. Реальна архітектура церкви у Вислобоках повністю розчинилася в уявній, оскільки стінопис підмінив реальні стіни та склепіння інтер’єру ілюзорним зображенням архітектурних фантазій та повітряних просторів. Малярська ілюзорна ордерна побудова буквально виштовхує у простір глядача архітектурно‑скульптурну конструкцію дерев’яних вівтарів. Цей перехід від уявного до реального був ще більш переконливим до яскравого розфарбування вівтарної архітектоніки. У центрі вівтарів розташовані просторово вирішені малярські композиції. Всі ці складові утворюють єдиний ідейно‑художній ансамбль, настільки цільний, що елементи обладнання відірвані від свого реального середовища, втрачають значну частку виразності та змістовності. Саме ця особливість дозволяє реконструювати, що бічні вівтарі «Святого Миколая» та «Воскресіння», які тепер стоять у бабинці, колись розташовувалися під бічними стінами нави упритул до іконостасу та продовжували його іконографічну програму.

Малярство чаші купола створене під впливом естетики бароко з акцентованою духовною піднесеністю, динамічною побудовою композицій, патетикою рухів і жестів, театральною афектацією емоційного стану численних персонажів. Оперування цими засобами посилювало значення нематеріального, духовного світу, утверджувало вірного у прагненні наблизитися до пізнання Божественних сфер. Тому то й митці прагнули створити відчуття перетворення купольного склепіння церкви у безмежжя небес, де серед хмар можна побачити Ісуса Христа і Пречисту Богородицю, в оточенні сонмів ангельських сил та обраних святих.

Стінопис

Декорування храму базувалося на складній програмі, укладеному освіченим теологом. Зрозуміти її допоможуть два зображення у круглих медальйонах, які увінчують ілюзорні зображення вівтарів, розташованих упритул до іконостасу (сьогодні тут повісили дві ікони). В одному є зображення Страсної Богородиці з мечем у грудях, іконографія якого базується на тексті Євангелія від Луки «і меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох!» (Лк 2:35). На протилежній стіні — парний за змістом образ покровительки дружини замовника храму — святої Петронії (Петронілли), яку одні перекази описували як мученицю, а інші – як діву. Такі паралелі дозволяють пояснити посвяту храму Непорочному зачаттю Діви Марії (лат. Immaculata Conceptio Beatae Virginis Mariae). XVII–XVIII ст. культ Непорочного зачаття — віри в те, що Діва Марія не зазнала скверни первородного гріха, як Єва — був поширений в Україні переважно серед католиків. Східна церква, не визнаючи цього догмату, не заперечувала непорочності Богородиці.

З цього логічно випливає поєднання в просторі церкви православних і римо‑католицьких іконографічних схем, унаочнене кириличними та латинськими підписами під окремими сюжетними композиціями. Проте не завжди такий симбіоз був вдалим. Як приклад можна навести «кумедне» трактування Новозавітної Трійці (Всевидяче око, на як накладене зображення Голуба — Духа Святого, та профілів Бога Отця й Ісуса Христа обабіч).

Іконографія стінопису доволі багата, сюжетні композиції за килимовим принципом щільно вкривають поверхню стін. На південній стіні біля дверей розташована урочиста сцена «Стрітення Господнє», вище – «Благовіщення», а в третьому ярусі в картушах примхливої форми – «Різдво Богородиці» та «Обмивання ніг». У нижньому ярусі північної стіни містяться дві сцени з сюжету Різдва Христового: «Поклоніння волхвів» і «Поклоніння пастухів». Вище – «Легенда про заснування церкви у Вислобоках», а поряд — сцена «Хрещення Ісуса Христа». У третьому ярусі в рокайлевих картушах намальовані три сцени: «Бесіда Ісуса Христа з самарянкою», «Вхід Господній у Єрусалим» та «Зцілення сліпонародженого». Стінопис західної стіни зберігся фрагментарно, оскільки арка між бабинцем і навою була розширена. На хорах відтворено традиційну композицію з Давидом‑псалмопівцем, що грає на арфі, та ангелами, які акомпанують цареві на трубах.

Грані восьмерика підбанника відведені сценам страсного циклу. Композиційною домінантою є, уже згадане, «Розп’яття з пристоячими», яке завершує композицію іконостаса та розташовується навпроти входу до церкви. На кожній з решти семи граней відтворено по дві події Страждань Ісуса Христа: «Молитва на Оливній горі» та «Схоплення Ісуса та поцілунок Юди»; «Христос перед першосвящеником Анною» та «Христа в ріку скинули»; «Христос перед Каяфою» та «Бичування Христа»; «Коронування терновим вінком» і «Христос перед Пилатом»; «Ісуса з хрестом провадять» і «Ісус під хрестом падає»; «Ісуса Христа оголюють» та «Ісуса до хреста прибивають»; «Розп’яття з пристоячими»; «Зняття з хреста» та «Покладення до гробу».

У мистецькому ансамблі церкви домінантним стало малярство купола, площина якого вже від входу розкривається перед кожним, хто переступає поріг церкви. Зображення чаші купола утворюють єдиний сюжетно‑композиційний простір, іконографія якого ґрунтується на тексті «Золотої легенди» Якова де Вораґіна, що була одним з найважливіших джерел шанування святих впродовж багатьох століть. Малярство плафону купола формують чотири композиції. На центральній осі іконостасу розташована сцена «Вознесіння Богородиці» у римо‑католицькому варіанті Ассунта. Поряд міститься сцена «Зішестя Святого Духа на апостолів», іконографія якої була віддавна усталена у східнохристиянському мистецтві та не викликає різночитань. Натомість сюжет «Богородиця Непорочного Зачаття», що є рідкісним для східної церкви, потребує більш детального розгляду. Іконографія базується на тексті Одкровень Йоана, де «жона, оповита сонцем; під ногами її місяць і на голові її вінець з дванадцяти зірок» та дракон під ногами [Об. 1:12]. Малярі зобразили юну дівчину (відображення душі Діви Марії), одягнену в білу туніку і блакитну мантію, яка разом з херувимами піднімається понад хмарами, під її ногами — місяць та змій. Поряд – «Вознесіння Господнє», утворюючи з «Богородицею Непорочного Зачаття» єдину смислову композицію, яка в руслі тлумачень «Золотої легенди» втілює ідею заступництва Богородиці, її посередництво між Богом і людьми.
Богородиця та дві жіночі фігури поряд утворюють іконографічну композицію «Три Марії», що складається з трьох доньок святої Анни: Діви Марії, Марії з Клопаса, Марії Саломії. Сестри Богородиці були матерями апостолів, яких називали братами Ісуса Христа (Яків Старший, Йоан Богослов, Яків Справедливий, Симеон, Юда Тадей, Йосія Варнава). Їхні зображення разом з апостолом Петром містяться поряд. Дещо нижче — Адам і Єва, а над першопредками намальовані ті Отці Церкви — Юстиніан Мученик, Іриней, Кирило Єрусалимський, – що розвинули ідею Марії, як Нової Єви, непідвладної первородному гріху. За царською короною можна впізнати царя Соломона, «Обгороджений сад» з його Пісні понад Піснями вважають прототипом непорочності Богородиці. Йоан Дамаскин зображений у синьому головному уборі, він писав, що надприродний вплив Бога на Марію був настільки всеохопним, що поширився на її батьків. Поряд – євангеліст Лука зі своїм символом Биком, автор епітету Богородиці – «сповнена благодаті», на авторитет якого посилалися, обстоюючи концепцію Непорочного зачаття Діви Марії. Поруч можна впізнати пророків Самуїла, Мойсея та Ісака — персонажів Старого Завіту, які з’явилися на світ під знаком Божественного зачаття та вважаються предвісниками незайманості Діви Марії. Поміж хмар на тлі сяйва Віфлеємської зірки виділяються волхви, про яких у «Золотій легенді» сказано, що вони не прості маги, а загадкові східні царі. Нижче — посох Якова, винахід якого приписували патріарху Якову та використовували для астрономічних досліджень. Під ним — у молитовній позі Яків Праведний, який, згідно з текстом Золотої легенди, так довго перебував навколішки, що його коліна нагадували копита верблюда. (Слід сказати, що у трактуванні Старо — та Новозавітних Яковів неодноразово відбувалася плутанина, й автори стінопису помилково пов’язали якобштаб з Яковом — братом Ісуса Христа).

У композиції важливе місце відведене зображенням чотирьох Докторів церкви. Зокрема, Амвросій, що відтворений зі спини з бичом у руках, твердив, що Вона незаймана через благодать. У нижніх кутах, замикаючи композицію, є зображення теолога Єроніма Стридонського та папи Григорія Двоєслова. Григорія Великого можна впізнати за символами — голубом і папським хрестом. Напівоголена постать святого Єроніма у пустелі з атрибутом — прирученим львом. Він пишався своєю цнотою, схиляв жінок до обітниці стати посвяченими дівами (Христовими нареченими) та безжально критикував світське духовенство. Поруч — у червоній мантії – Св. Августин. Культ мучениць‑дів втілюють жіночі постаті із переможним знаменом у руках, серед яких за атрибутами можна впізнати Свв. Урсулу зі стрілою у грудях, Варвару з чашею в руках, Катерину, що спирається на колесо.

У вівтарній частині обабіч від запрестольного вівтаря містяться зображення «Каяття Марії Магдалини» і «Розкаяння апостола Петра». На північній стіні апсиди розташована композиція «Товій з ангелом», на південній – «Жертвопринесення Авраама». Вище на схилах склепіння об’єднано композиції «Собор архангела Михаїла» та «Святительський чин» з особливим акцентом на постатях отців церкви Василія Великого, Йоана Золотоустого, Григорія Богослова. Увінчує програму декорування апсиди зображення Новозавітної Трійці. На західній стіні вівтаря над вирізом тріумфальної арки — композиція «Навчання Пречистої Діви Марії», де відтворено св. Йоакима й Анну з маленькою Марією, що тримає книгу. Обабіч цього зображення ва круглі клейма з постатями архідияконів Лаврентія та Флоріана.

Довкілля церкви

На південному заході від церкви стоїть дзвіниця — дерев’яна, двоярусна, каркасна, квадратна у плані, під шатром [3, с. 143]. Дзвіницю побудували 1894 р. Колись у ній був величавий дзвін, який зняли у радянські часи. За місцевими переказами, він захищав від негоди і громовиці, після передзвону хмари ніби роздвоювалися і обходили село стороною [1, с. 52].
Неподалік від церкви, біля дороги, колись стояла капличка зі статуєю Діви Марії. Дата 3 травня 1848 року, написана на постаменті, свідчить, що фігуру поставили на честь скасування панщини. Коли радянська влада хотіла її знищити, місцеві мешканці перенесли фігуру на територію сільського цвинтаря. Пізніше для неї збудували нову капличку [1, с. 53].

Пов'язані покликання

1. Вислобоки : документальне видання / упор. О. Пилипович. Львів : ЛНУ, 2013. 68 с.
2. Жолтовський П. Монументальний живопис на Україні ХVІІ – ХVІІІ ст. Київ: Наукова думка, 1988. 155 c.
3. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР / Иллюстрированный справочник-каталог. Том 3. Київ: Будівельник, 1985. 336 с.
4. Сидор О. Монументальний живопис // Історія українського мистецтва : у 5 т. / НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського; голов. Ред. Г. Скрипник. Київ, 2011. Т. 3 : Мистецтво другої половини XVI – XVIII століття. 1088 с.
5. https://risu.ua/po-derevu-yak-po-skli-unikalni-rozpisi-cerkvi-u-vislobokah_n98226