Церква Преображення Господнього

Історія

Вороблячин належить до найдавніших поселень на території Розточчя. Перша письмова згадка про село датується 1409 р. Від 1531 р. у Вороблячині зафіксована церковна парафія. 1662 р. на місці попередньої побудували нову дерев’яну церкву. Напис на стіні бабинця сповіщав: «Создася храмъ сей: рк: бж: АХξВ писал Іаць Горн» [3, с. 395–396]. Це була тризрубна одноверха церква з центральним об’ємом перекритим шоломовою банею на восьмерику. Висоту центрального зрубу підкреслював значний нахил його стін до середини. XVIII ст. інтер’єр дерев’яної церкви прикрасили поліхромією.

Упродовж 1918–1945 рр. парохом села був отець Костянтин Козій. Його стараннями на відстані 500 м від дерев’яної розпочали будівництво нової мурованої церкви за проєктом Олександра Лушпинського. За одними відомостями споруду побудували 1922 р. [1, с. 1390], пам’ятна таблиця в інтер’єрі церкви наводить іншу дату: 1927–1930 рр.

Давній дерев’яний храм зберігали як пам’ятний. У 1970‑х рр. розібрану церкву перевезли до Національного музею народної архітектури та побуту України (с. Пирогів під Києвом), де вона не була відтворена (на жаль, згоріла).

Комплекс творів з дерев’яної церкви у Вороблячині тепер зберігається у музеях Львова. Зокрема, у Музей народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького перенесено іконостас кінця XVIII ст., який встановили в церкві Пресвятої Трійці з с. Клокучки. У цій музейній установі зберігаються також ікона Благовіщення у глибокій різьбленій рамі, яка ймовірно належала до бічного вівтаря другої половини XVIII ст., і кілька хоругв ХІХ ст. У Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького передано п’ять ікон, намальованих на полотні, які належать до спадщини автора намісних ікон з с. Лопушанка Лехнева [2].

Архітектура

Церква Преображення Господнього у Вороблячині є визначною пам’яткою, в якій архітектор Олександр Лушпинський поєднав п’ятикамерну побудову та трибанне завершення. Основні об’єми споруди мають пірамідальну побудову. Найвищою є центральна баня, нижче стоять два куполи, що через відсутність підбанників, здається, вростають у покрівлі вівтаря та бабинця. По кутах нави навколо центральної бані поставлено чотири пілони, увінчані декоративними маківками. Таким чином, церква створює враження семиверхої. Збагачує силует складна барокова форма бань з енергійним ковніром. Різні за розміром і формою (квадратні, аркові, у вигляді бійниці) вікна виконують не лише своє функціональне завдання освітлення внутрішнього простору, а й допомагають у вирішенні композиції фасадів та інтер’єру. Слід звернути увагу на конструктивну особливість споруди: вікна прорізані не традиційно в барабані, а в самому куполі.

Західний фасад архітектор вирішив у вигляді лоджії-підсіння, завдяки чому масив храму збагачується глибиною аркади. О. Лушпинський усвідомлено звернувся до надбань національної спадщини: на згадку приходять форми опасань дерев’яних церков, ренесансних підсінь і ґанки барокових споруд України.

Нерухомий масив церкви оживляють тільки стовпи підсіння та різні за формою й розмірами віконні отвори. Такі храми становлять той етап у архітектурі, коли розвиток певного стилю досягає своєї найвищої точки, а конструктивне вирішення й архітектурно‑мистецький образ повністю зливаються. У таких спорудах немає нічого зайвого: залишені тільки найдоцільніші й функціонально необхідні частини, а в архітектурі та декорі тільки те, що зумовлене конструкцією.

Саме майстерність О. Лушпинського, його вишуканий смак, колористичні та пластичні вподобання, а ще й любов до національної архітектурної традиції сприяли доведенню кожного об’єкта до значного рівня досконалості й своєрідності. Визначальна риса храму — нерухома статичність силуету, монументальна величавість. Білий лапідарний храм на високому пагорбі посеред рівнинної місцевості запам’ятовується надовго [4, с. 62–63].

На жаль, сучасні тинькування фасаду та лускато‑лискучий булат покрівлі зводять нанівець образний задум видатного архітектора.

Інтер'єр

Основне враження від екстер’єру храму визначається пірамідальністю його силуету, увінчаного трьома банями. Співмірність і ступінчастість верхів відповідає просторовій побудові інтер’єру споруди — зовнішні маси ідеально узгоджені з внутрішніми об’ємами. У храмі архітектор запроваджує хори у вигляді літери П, які з трьох сторін огортають стіни бабинця. Завдяки цьому засобу в інтер’єрі виразно прочитується план триконха та хрест, увінчаний сферою центрального купола. Цей ефект додатково підкреслений різною конструкцією бань. Центральна підноситься на високому восьмерику, а бані над вівтарем і бабинцем поставлені без підбанника безпосередньо на пандативи.

Найбільш продуманою та літургійно обґрунтованою є центральна вісь — вид на вівтар. Ця зона — широка та вільна, велична й урочиста — створює в інтер’єрі храму ефект постійного сакрального предстояння вівтареві, майже фізично визначає напрям молитовного звертання.

Іконостас

Іконостас церкви виконано у два етапи. На першому, що відповідає періоду будівництва церкви, поставили намісний ряд, а царські, дияконські врата, празничний, апостольський і пророчий чини можна датувати другою половиною ХХ ст. Значну мистецьку вартість мають ікони намісного ряду — Святого Миколая, Богородиці з Дитятком, Ісуса Христа з Євангелієм і храмова ікона Преображення Господнього.

Стінопис

Стінопис вівтарної частини храму виконав видатний український митець Дем’ян Горняткевич. Поліхромія побудована на контрастних поєднаннях площинного трактування орнаментики та світлотіньового моделювання сюжетних композицій. Орнаментика стін та підпружних арок складна, багата різноманіттям форм, вона щільним килимом вкриває архітектурну поверхню, не порушуючи архітектоніку цілості. Багатий колорит синтезує вишуканість ультрамарину, багряної барви та позолоти. У рослинне плетиво включено шість круглих медальйонів з християнськими символами. Серед них — Агнець Божий, як один із титулів Христа. Два медальйони відведено під зображення Таїнств Євхаристія: Потир в обрамленні виноградної лози та пшеничного колосся; Євхаристійні хліб і риба. Сопричастя з папою Римським і католицькою церквою втілює герб Святого Престолу та Ватикану. Предмети пов’язані зі Страстями Ісус Христа утворюють символічну композицію Arma Christi – «Христова зброя». Нарешті, з’ява Віфлеємської зірки, як посланий богом знак «миру всім на землі», у трактуванні Д. Горняткевича, відбулася над українською дерев’яною церковцею.

У розлогій чаші церковної бані митець розташував сцену храмового свята «Преображення Господнього». В інтерпретації Д. Горняткевича купол буквально потрактовано як великий символ Неба, а по краю небес зчудоване людство в образі трьох апостолів спостерігає за дивом Преображення Господнього, що відбувається у них над головами. Христос в осяйній мандорлі, здається витає у підкупольному просторі, обабіч за дійством спостерігають пророки — Мойсей та Ілля. Наріжні камені світобудови підтримують розташовані на пандативах зображення херувимів.
Розписи нави були виконані в другій половині ХХ ст.

Пов'язані покликання

1. Енциклопедія Українознавства / [за ред. В. Кубійовича]. — Львів : НТШ, 1996. Т. 4 1585 с. — (Перевидання в Україні).
2. Косів Р. Ікони на полотні кінця 1680—1690-х рр. з церкви Преображення Господнього с. Вороблячин на Яворівщині // Народознавчі зошити. серія мистецтвознавча. 2014. № 6. С. 1281—1289.
3. Слободян В. Церкви України: Перемиська єпархія. Львів [б.в]:1998. 864 с.
4. Студницька М., Студницький Р. Церкви Галичини кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.: художній образ храму. Львів: ЛНАМ, 2016. – 252 с.
5. Шематизмъ всего клира епархій греко-кат. соєдиненыхъ Перемыской, Самборской и Сяноцкой на рокъ вотъ рожд. Христ. 1907. Жовква, 1906. 452 c.