Церква Архістратига Михаїла

Історія

Первісна назва села Воля, у 1560 р. перейменоване на Воля‑Висоцька на пам’ять про власника села Андрія Висоцького. Сучасна дерев’яна церква, згідно з датою на надпоріжнику побудована у 1598 р. До цієї церкви, очевидно до її іконостасу, наприкінці 16 — на початку 17 ст. було намальовано дві ікони Богородиці з Ісусом та пророками та Архістратиг Михаїл з діяннями, що тепер у збірці Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. На те, що в селі була давніша церква вказують збережені ікони середини 16 ст. намісного ярусу її іконостасу. Це дві ікони Христос в славі та св. Миколай з житієм, що тепер на стінах у святилищі та в наві церкви. Ще дві ікони цього ж часу: Богородиця з Ісусом та пророками та Архістратиг Михаїл з діяннями належать до збірки Національного музею у Львові. У візитації 1792 р. церква у Волі Висоцькій описана з посвятою Собору Архангела Михаїла [1, 26]. Цю посвяту підтверджує намісна храмова ікона її теперішнього іконостасу. Церква була так як тепер з одним верхом, мала двоє дверей на захід і на південь. Візитатор записав дату 1598 р., що бачив на стіні, як час спорудження церкви. Довкола церкви був огороджений цвинтар та дзвіниця. На престолі в церкві був антимінс 1723 р. єпископа Атанасія Шептицького. Над жертвенником у святилищі був образ на полотні Богородиці Втілення. Іконостас описаний як «цілий давньої різб’ярської і малярської роботи» [1, 27–28]. Братства і школи тоді при церкві не було. У 1880–1890‑х рр. церкву ремонтували, видовжили бабинець і прибудували захристію. У 1891 р. церкву перекрили бляхою. У 1949 р. священика церкви заарештовано через те, що він не перейшов на московське православ’я. У 1970‑х рр. церкву реставровано. Богослуження у церкві відновили у 1989 р. Парафія належить до УГКЦ. Ще одна реставрація споруди фахівцями Інституту «Укрпроектзахідреставрація» відбулася у 1992 р.

Архітектура

Дерев’яна церква одноверха тридільного типу, невелика. На надпоріжнику вхідних дверей вирізьблена дата «Р. Б. 1598». Цю дату уважають датою побудови храму [1, 26; 3, 27; 4, 58; 5]. До церкви ведуть двоє дверей: одні із західного боку до бабинця (притвору), інші – з південного до нави. Таке розташування дверей передбачало, що чоловіки та жінки заходять до храму окремо. У 1889 р. збільшено бабинець, він набув прямокутної форми. Бабинець та нава однієї ширини, святилище дещо вужче. Нава та святилище квадратні у плані. У 1891 р. з північного боку до святилища прибудована прямокутна ризниця [3, 27–28]. Вона має ще одні окремі двері. Церква зовні оточена широким піддашшям, що оперізує всю споруду. Високий верх над навою складається з четверика на четверику, що перекриті чотирисхилим дахом. Зверху розташований невеликий ліхтар, увінчаний хрестом. Бабинець перекритий трисхилим дахом з невеликою сигнатуркою, що увінчується хрестом. Над святилищем двосхилий дах з невеликим ліхтарем, увінчаним хрестом. Тепер церква під бляхою, первісно до 1891 р. була перекрита ґонтом, про що описано у візитації та відомо за фотографіями 20 ст. [5]. Під час реставрації у 1970‑х рр. церкву знову перекрили ґонтом, який замінили у 1990‑х рр. на бляху. Зовні верх церкви помальований на жовто.

Інтер’єр

Інтер’єр церкви видовжений по осі схід‑захід. З прямокутного бабинця через аркоподібний отвір можна потрапити у квадратну наву. Верх нави розкривається у чотирибічний простір, перекритий плоскою стелею. У бабинці стеля плоска, у святилищі двосхила. При західній стіні нави розташовані хори на які можна піднятися вузькими дерев’яними сходами. У церкві є два пристінні вівтарі, які розташовані у бабинці. Зліва великий двоярусний вівтар зі складним обрамленням з колонами має основний образ Богородиці Непорочного Зачаття. Поверх нього замонтована ікона у вигляді триптиха у якій основне центральне зображення — Собор Архістратига Михаїла зі святими воїнами по боках (на умовних крилах триптиха), та вгорі по центру медальйон з образом Воскреслого Христа. Ця ікона майстерно намальована, первісно, припускаємо, могла походити із дарохранильниці другої половини 17 ст., що була на основному престолі у святилищі. Ікона Богородиці Непорочного Зачаття виконана, як вказує підпис у правому нижньому куті у 1871 р. Її автором був Я. Жильський (J. Zylski). Ймовірно, він поновив давнішу ікону. Справа у бабинці розташований подібний за конструкцією великий вівтар з основною іконою Благовіщення Богородиці та верхньою — Христа Вседержителя. Збоку на цьому вівтарі є напис, де сказано, що він поновлений 1871 р. старанням Теодора Іванця і зятя його Михайла Ясіневича. На престолі у святилищі розміщена дещо громіздка дарохранильниця у вигляді тумби на якій поверх вирізьблене ягня (як символ Агнця), що лежить на книзі запечатаній сімома печатями (Одк 5:1–3). Ікона у складі дарохранильниці представляє Архістратига Михаїла, що поборює диявола. Дарохранильниця створена, як вказує дата на звороті, у 1828 р. Там же записані її жертводавці та ім’я маляра.

Іконостас

П’ятиярусний іконостас є окрасою інтер’єру церкви та належить до поодиноких показових прикладів українських іконостасів 17 ст., що розташовані на своєму первісному місці. Іконостас чіткої ренесансної конструкції з вираженим поділом ярусів по горизонталі, що є типовою ознакою українських іконостасів 17 ст. Іконостас складається з наступних ярусів знизу догори: цокольний, намісний, празниковий, молільний, пророчий. Увінчує іконостас Розп’яття з пристоячими вирізаними по силуету. Два нижній яруси іконостасу, як вказує дата намальовані у 1655 р. Це майстерні намісні ікони Переображення Господнього, Богородиці з Ісусом, Христа Вседержителя, Собору Архістратига Михаїла. На храмовій іконі є вкладний текст та дата, де сказано, що ця ікона написана до села Волі Висоцької старанням місцевого родича о. Василія та «всіх його парафіян» у 1655 р. Під низом дописано «і всі ікони Д». Очевидно мова про чотири намісні ікони, що були створені тоді ж. Під намісними іконами розміщені цокольні зі сюжетними зображеннями. Разом з іконами староскварявського іконостасу ці цокольні ікони є одними з давніших у спадщині українського мистецтва, що мають фігуративні композиції. Тут це наступні сцени зліва направо: Мойсей отримує і розбиває скрижалі завіту, Драбина патріарха Якова, Юний Христос навчає в храмі, Архістратиг Михаїл перемагає диявола. Усі сюжети цокольних ікон пов’язані з намісними, що є характерним для українських іконостасів. Оскільки церква у Волі Висоцькій не велика, її іконостас має лише одні північні дияконські врата необхідні для здійснення богослужб. Це є типовим для іконостасів у невеликих храмах. Відповідно центр нижнього ярусу та царські врата є зміщеними вправо. Царські врата майстерно вирізьблені, як вказує дата на звороті у 1665 р. Їхні одвірки із мальованими зображеннями святителів та одвірки дияконських врат з архідияконами є шедеврами українського іконопису. Стилістика малярства вказує, що автором ікон намісного, цокольного, празникового ярусів (окрім Тайної вечері) та одвірків царських і дияконських врат був майстер львівської школи іконопису, провідної у першій половині – середині 17 ст. Дияконські врата з цілофігурним образом Архістратига Михаїла, ікона Тайної вечері, ікони чину Моління, пророчого ярусу та Розп’яття з пристоячими намалював жовківський майстер Іван Руткович. На дияконських вратах є обширний напис про фундаторів із датою 1689 р. та ім’ям автора – Івана Рутковича. Вдруге І. Руткович залишив підпис та дату — 1688 р. — на іконах апостолів Симона і Пилипа у чині Моління. У розлогому вкладному тексті сказано, що ікони справлені за о. Якова Осташевича. Під час реставрації на рамі центральної ікони чину Моління було виявлено дату 1680 р. Уважають, що цю ікону та ікону Тайної вечері у центрі празникового яруcу також намалював І. Руткович [2, 86].

Ікони

Церква багато оздоблена іконами різного часу 16–21 ст., що розташовані на стінах нави та святилища. Вгорі на стіні нави розміщена ікона Св. Миколая з восьма житійними сценами по боках. Ікона відноситься до 16 ст. На східній стіні святилища церкви розташована майстерна ікона Спаса в славі 16 ст., що, як уже вказано, разом зі згаданою іконою св. Миколая з житієм, очевидно, походила з іконостасу попередньої церкви. Зверху цієї ікони замонтована ікона Нерукотворного Образу Спаса у різьбленому обрамленні маньєристичного типу складної конфігурації. Ця ікона, припускаємо, була намальована разом з іконами намісного ярусу іконостасу у 1655 р. і первісно розміщувалася в центрі іконостасу над царськими вратами, допоки не були виконані ікона Тайної вечері та чин Моління у 1680 р. Окрім того у церкві є дві процесійні ікони у наві. Одна з них — другої половини 17 ст. — стоїть при південній стіні нави. На ній представлено Вознесіння Господнє та півфігурну Богородицю, яку коронують ангели (відповідно на різних боках). Ікона оправлена у раму з підставкою (типу феретрона) пізнішого часу. Ця ікона майстерного виконання. Інша процесійна ікона у формі феретрона представляє Богородицю Непорочного Зачаття у повен зріст у короні. Вона намальована в реалістичній манері, як вказує напис внизу Антоном Карчмарським (Ant. Karczmarski) у 1866 р.

Стінопис

На східній стіні нави за та понад пророчим ярусом іконостасу знаходиться стінопис 1610‑х рр. (стінопис ми бачили на фотографіях; дату його виконання відносять до 1611 р., однак цього ми перевірити не мали можливості). Зараз стінопис закритий білим картоном. За фото вдалося ідентифікувати, що це сцени Страстей Христових. Стінопис є унікальним, спорідненим за стилістикою з розписами церкви Святого Духа в Потеличі (1620‑ті рр.). Розписи церкви засвідчують, що у першій половині 17 ст. вона мала невисокий іконостас. У 1889 р. церква була розписана майстрами ремісничого рівня. На світлому тлі намальовані трафаретні орнаменти та кілька нескладних фігуративних композицій.

Довкілля церкви

З південно‑східного боку від церкви розташована висока дерев’яна дзвіниця 18 ст. Вона квадратна у плані двоярусна, на стику ярусів опоясана піддашшям. Верхній ярус менший, ніж нижній. У верхньому ярусі відкриті аркоподібні отвори. Дзвіниця перекрита чотирисхилим дахом, під бляхою. Біля церкви розміщений цвинтар. Поблизу церкви поруч з давніми похованнями є могили героїв, що віддали життя за Україну у сучасній війні.

Пов’язані покликання

1. Візитація Жовківського деканату 1792–1793 рр. Державний архів у Перемишлі. Акти Греко‑Католицької єпархії (ABGK). № 327.
2. Зілінко Р. До питання атрибуції та датування творів Івана Рутковича і його оточення. Літопис Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Львів, 2007. № 5. С. 79–99.
3. Слободян В. Жовківщина. Т. 5. Історико‑архітектурні нариси церков. Львів, 1998.
4. Українські церкви Жовківського району. Книга 2. Ілюстрований каталог. Львів: ЛНАМ, 2021. С. 278–281.