Церква Святого Архистратига Михаїла

Історія

Найдавніша письмова згадка про село датується 1469 роком. У ній йдеться про те, що Верин разом з іншими селами Дроговизького староства через борг передане королем шляхтичеві Тарлу. Майже через 30 років, у 1498‑му, а потім і у 1512 році, Верин спустошений ордами кримського хана. Окрім того, великих збитків зазнавали жителі села від постійних грабежів з боку шляхетських військ [1]. З 1620 року в селі Верин була дерев’яна церква Різдва Христового[19]. У 1711 році село Верин потерпало від нашестя сарани: через голод тієї зими загинуло 15 голів худоби. Збереглися парафіяльні акти візитацій 1739 та 1764 років, парохом на той час був о. Василь Мартинович [8, 14–20]. Після його смерті у 1786 році парохом став його син о. Яків Мартинович [8, 27]. Пізніше, з кінця XVIII сторіччя, частину повинностей влада замінила селянам роботами з обслуговування рудні в сусідньому селі Демня. За роботи, виконані понад інвентар, веринчанам платили як найманим робітникам. Підробляли селяни і на ґуральні в селі Дроговиж, а також на вапнярках Гольдберга на околиці села. Отець Яків помер у 1814 році. Після нього парохом був о. Іван Мартинович [8, 27–28]. 16 квітня 1829 року парохом став о. Яким Фіцалович, який був зятем о. Мартиновича [8, 30]. 19 червня 1832 року митрополитом Михайлом Левицьким була здійснена канонічна візитація храму [8, 31]. У 1848 році громадою Верина встановлено кам’яний хрест на честь скасування панщини. Після смерті о. Якима у 1860 році парохом став його син Юліан [7, 30–31]. В 1881 році митрополитом Йосифом Сембратовичем була здійснена канонічна візитація храму [22, 241]. У церковному Шематизмі за 1882 рік зазначено патроном храму Фундацію Станіслава графа Скарбека, парохом о. Юліана Фіцаловича, 1831 р.н., єрейські свячення отримав у 1855, одружений. Парафіян греко‑католиків налічувалось 892 жителів. Парафія належала до Роздільського деканату [25, 122]. Отець Юліан помер раптово того ж року 16 липня на 51‑му році життя [8, 36]. З 24 серпня 1882 по 19 листопада 1883 році місцевим завідателем був о. Владислав Сельський, 1847 р. н. [26, 135], [8, 36]. У1883 році парохом у Верині стає о. Іван Продзевич, 1835 р. н., висвячений у 1859, вдівець [27, 138], [8, 37]. До того він був парохом ц. Різдва Пресвятої Богородиці у с. Воля Велика [26, 135], [8, 37]. 26 травня 1883 року куратор фундації Скарбека, князь Кароль Яблоновський виділив кошти на ремонт храму. У 1886 році о. Іван Продзевич розпочав ремонт церкви та дзвіниці [8, 37]. У 1903 році церква була застрахована в товаристві «Дністер» [22, 241]. 18 березня 1907 року на засіданні церковного комітету було прийнято рішення розпочати будівництво нової мурованої церкви [8, 59]. Парохом на той час був о. Іван Продзевич.

Проєкт храму замовили у архітектора Василя Нагірного. Спорудження почали весною 1909 року. Того року парафія вже належала до Миколаївського деканату [23, 217]. За часів Австро‑Угорської імперії в селі існувала громадська каса, на утриманні громади працював магазин. До середини XIX століття у Верині не було школи. Лише в другій половині сторіччя у власному помешканні місцевий дяк почав вчити дітей азбуки. У 1910 році у Верині збудовано кам'яний будинок сільської управи з тюрмою у підвалі. В шематизмі за 1914 рік парохом ще є о. Іван Продзевич [24, 236]. У 1917 році на території села розташовувалися частини Вишколу Українських січових стрільців. До легіону УСС увійшли також жителі Верина: Михайло Томіцький, Іван Курах та Михайло Біляк. З 1918 року в селі запрацювала читальня «Просвіти». Після смерті о. Івана Продзевича, 14 вересня 1917 року, настоятелем храму став о. Антін Гарасевич з с. Деліїв, біля Івано‑Франківська [8, 41]. 1 жовтня 1918 рокузавідувати парафією був призначений о. Іван Михайлів, 1883 р н., висвячений у 1909 р., одружений [8, 42], [28, 142]. 25 лютого 1921 року Василь Нагірний помер і архітектурний нагляд над будовою храму продовжив його син Євген [12]. У 1926 році проєкт добудови храму розробив Євген Нагірний [30]. Отець Іван Михайлів був парохом до 5 квітня 1927 року. 15 квітня 1927 року парохом у Верині став о. Зенон Калинюк [8, 42–51]. Весною 1928 року о. Зенон Калинюк повідомив консисторію, що тепер розпочинається будівництво церкви, яка до того часу була вимурувана кам’яними блоками майже на 1 метр. В кінці 1928 року о. Каленюк покинув парафію [8, 61]. Після нього парохом був о. Роман Яценків у 1929 році [8, 51]. Будівництво тривало з перервами до 1929 року. Весною 1930 року парохом став о. Микола Кіндій [8, 52]. У вересні 1930‑го року швейцарський вчений-історик та дипломат Карл Якоб Буркхардт зробив фото старої та нової церков у Верині, яке зберігається в Архіві Науки Польської Академії Майстерності в Кракові (Archiwum Nauki PAN i PAU w Krakowie. Polska Akademia Umiejętności) [32]. У1932 році, за пароха о. Миколи Кіндія, храм було освячено на честь святого архистратига Михаїла [31]. Того ж року польський художник Марцелій Гарасимович намалював стару дерев’яну церкву з дзвіницею. У 2008 році цей твір був виставлений на продаж у Кракові в галереї DESA (Dzieła Sztuki i Antyki) за 7000 злотих [33]. Селяни брали участь в діяльності Організації українських націоналістів. На околиці села є символічна могила Василя Біласа й Дмитра Данилишина, членів ОУН, страчених поляками. На цьому місці обох оунівців затримали польські жандарми 30 листопада 1932 року. У 1933 році в храмі була встановлена керамічна, полив’яна, пам’ятна таблиця на честь створення організації «Українська Молодь Христові». В 1938 році фото старої та нової церков зробив польський фотограф Генрик Поддембський [2], [30]. Стара церква Різдва Христового була розібрана після 1938 року, за даними з книги Михайла Драгана у 1940‑х роках [3, 402 дод. 2]. 15 вересня 1939 р. польські поліцаї спалили село. Збереглась дерев’яна дзвіниця, яка є пам’яткою архітектури XVIII століття. 2 квітня 1946 рокуу селі було вбито вісім енкаведистів. В 2004 році краєзнавець Василь Лаба написав і видав книжечку «Історія села Веринь від найдавніших часів до 1939 року [7].

У 2007–2019 роках розпис храму на замовлення пароха о. Василя Говгери виконав художник та музикант Микола Гаврилів. Зображення реальних історичних осіб у поліхромії храму привернуло увагу журналістів [5], [6], [11], [15], [18], [21]. Вісім вітражів зроблені за проєктом професора Львівської національної академії мистецтв — Любомира Медведя [10]. В 2014 році першу наукову статтю про розпис церкви у Верині написав Олег Рудак [12]. У 2015 році поліхромія храму св. арх. Михаїла у Верині, була згадана в кандидатській дисертації Олени Сімонової-Рудич [16]. В 2016 році про розпис церкви у Верині, є згадка у статті Богдана Зятика в журналі Образотворче мистецтво [4].
25 листопада 2018 року громада Верина урочисто відкрила й освятила пам'ятний хрест на честь Вишколу січових стрільців, який проходив у Верині у 1917 році [14]. У 2019 році Василь Лаба написав і видав ще одну книжечку, на цей раз під назвою „Літопис парафії Веринь від давніх часів до 1939 року“ [8].

Архітектура

Мурована, триверха, хрещата в плані церковна споруда. Вирішена у стилі українського модерну. Розміщена традиційно зі заходу на схід. У плані бабинець та бічні нави є прямокутними. Центральна нава є квадратною і трохи ширшою за бічні нави і бабинець. По висоті центральна нава є на рівні верхів бічних нав. По периметру піддашя храму декороване карнизом. Три великі бані розміщені на одній осі над бабинцем, центральною навою і святилищем. Кожна з бань має восьмигранну цибулясту форму, увінчується відкритим ліхтарем та цибулястою маківкою, також восьмигранної форми. Над кожною маківкою на шпилях є яблука, на яких розміщені автентичні мистецькі хрести. Центральний купол є трохи більшим за інші. Кожна з бань спирається на восьмигранні барабани. У кожній з граней барабану є аркоподібні вікна, які знаходяться в неглибоких нішах, що повторюють їх форму. Центральний барабан спирається на прямокутну квадратну форму, яка є трохи меншою за центральну наву. Натомість барабани над бабинцем і святилищем спираються на восьмигранні основи такої ж ширини, що роблять їх більш видовженими. Стіни святилища ззовні мають гранчасту форму. П’ять граней повторюють форму барабану. З південної та північної сторін до святилища примикають два низькі прямокутні, з похилим дахом, приміщення ризниці і паламарні. В кожному з приміщень є по одному аркоподібному вікні. До паламарні зі східної сторони є окремий вхід з прямокутними металевими дверима. Фундамент храму є кам’яним, вимуруваний з прямокутних кам’яних блоків. Вхід до храму є через аркоподібні дерев’яні двері,у верхній частині яких є півкруглий вітраж із зображенням св. арх. Михаїла. Вхідні двері обрамлює аркоподібний портал з двосхилим дашком, який увінчується кам’яним хрестом з датою побудови храму: Р. 1929. Аналогічні двосхилі дахи є над бабинцем і бічними навами, кожен з яких також увінчується кам’яним хрестом. Над вхідним порталом на рівні хорів по центру є кругле вікно. З північної та південної сторін, по центру бічних нав, є великі аркоподібні вікна, які розділені металевою решіткою. Аналогічні трохи менші вікна є на бічних стінах бабинця. Ближче до центральної нави бабинець з півночі і півдня підпирають два контрфорси. Окрім центрального входу, до храму є ще один вхід із західної сторони південної нави, який також має аркоподібну форму. Зі східної сторони у святилищі є також кругле вікно. На північно та південно‑східних стінах абсиди розміщено два аркоподібні вікна.

Інтер'єр

Інтер’єр хрещатий, просторий, світлий. Складається з бабинцю, над яким є хори, центральної та двох бічних нав та святилища. Вхід на хори забезпечують металеві спіралевидні сходи, виконані за проєктом завідуючого відділу художнього металу Львівського коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша — Остапа Лучинського, виконував їх і поручні на хорах Роман Серединський. На хорах є металеві ковані поручні, які декоровані рядом ікон із зображенням 14 стацій Хресної Дороги, авторства Миколи Гавриліва. Над бабинцем і хорами є баня без барабану із двома вітрилами на західній стороні. По центру західної стіни на хорах є кругле вікно з вітражем, на якому зображені Адам і Єва біля дерева в Едемському саду, авторства Любомира Медведя. Над вхідними дверима вітраж із зображенням св. арх. Михаїла, роботи Ігора Іваніва. На бічних вікнах у бабинці також вітражі Любомира Медведя із зображенням рівноапостольних князів Володимира і Ольги. Між бабинцем і навою є дві підпружні арки. Домінантою інтер’єру є високий чотириярусний іконостас,ймовірно 1929–1932 років. У бічних приділах є два вівтарі, споруджені у 1980‑х роках ХХ ст. У північному‑з іконою Богородиці Неустанної Помочі, у південному— із святим Миколаєм Чудотворцем. Великий круглий барабан центрального куполу спирається на чотири півкруглі великі арки. Між арками є стовпи, над якими здіймаються вітрила, що також підтримують барабан, який декорований чотирма рядами карнизів. У верхній частині барабану є вісім арчатих вікон, оздоблених кольоровими вітражними вставками. До центру бані кріпиться великий павук. На вікнах двох приділів є два вітражі авторства Любомира Медведя. У північному — Різдво Христове, у південному — Воскресіння Господнє. Над дверима південного приділу є напівкругле вікно, поділене дерев’яною рамою на три рівні частини. Склепіння бічних нав є аркоподібним. Святилище у плані має аркоподібну форму. Склепіння святилища має форму бані з двома вітрилами з західної сторони, подібно як і в бабинці. По центрі східної стіни святилища над запрестольною іконою святого архангела Михаїла є кругле вікно, декороване вітражем із зображенням Старозавітної Трійці. По обидва боки від них є два аркоподібні вікна, з вітражами на яких зображені святі архангели Рафаїл та Гавриїл. Усі вітражі авторства Любомира Медведя, виконував Орест Тарнавський. З правої сторони на стіні висить дерев’яна таблиця, різьблена Андрієм Коверком, на ній зображений митрополит Андрей Шептицький в оточенні духовенства. Ймовірно, по правицю від нього о. Йосип Сліпий, тодішній ректор Львівської Богословської Академії, а по лівицю, - можливо,о. Олександр Малиновський, віце‑ректор. Над проскомидійником є різьблена пам’ятна дошка 1988 року з нагоди 1000‑ліття Хрещення Русі, виконана заслуженим різбярем України — Василем Асталошем із Закарпаття.У святилищі є дві картини на релігійну тематику авторства Миколи Гавриліва, це«Оплакування Христа» та «Явління Христа Марії Магдалині». У святилищі також зберігається Євангелія, ймовірно 1670 року, з друкарні Львівського Ставропігійського Братства. На престолі є антимінс 1988 року, підписаний Мирославом Іваном Кардиналом Любачівським.

Іконостас

Іконостас є високим, чотириярусним. Закриває собою весь простір тріумфальної арки і навіть трохи виступає над нею. Ймовірно,іконостас є з часу побудови храму, тобто з 1929–1932 років. Автори різьби та ікон, на жаль, невідомі. Є лише відомості, що деякі ікони були закладені поверх новішими, які були зроблені у 1981–1989 роках майстром Собенком. Намісні ікони Христа Вчителя та Богородиці Одигітрії мають різьблений фон. Царські ворота різьблені мотивом ажурної виноградної лози. В чотирьох круглих медальйонах — чотири євангелисти. Завершують царські ворота різьблене Євангеліє з короною. На дияконських дверях в овальних медальйонах — архангели Михаїл та Гавриїл. Під намісною іконою Богородиці Одигітрії у пределі – Жертва Авраама. Під іконою Христа — Жертви Авеля та Каїна. Дванадцять празникових ікон розміщені у хронологічній послідовності зліва на право за принципом ступінчатої піраміди, через ступінчатий отівр над царськими воротами і намісними іконами: Різдво Богородиці, Введення в храм, Благовіщення Богородиці та Різдво Христове, Стрітення Господнє, Богоявлення Господнє, Преображення Господнє, Воскресіння Господнє, Вознесіння Господнє, Зіслання Святого Духа, Успіння Пресвятої Богородиці та Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Празниковий ряд розбавлений двома більшими іконами, це: Вхід Господній у Єрусалим та Нагірна Проповідь. Вгорі над царськими Воротами є ікона Тайної Вечері на зразок відомої роботи Мікеланджело. Над празниковим рядом є апостольський, де дванадцять апостолів зображені по двоє у шести арках, які ступінчасто піднімаються догори до ікони Христа Вседержителя на троні,який зображений у хмарах з благословляючою десницею і відкритим Євангелієм. Вище, в круглому медальйоні, маленька ікона Богородиці Втілення. Над кожною парою апостолів є пара пророків, які обрамлені різьбленими картушами. Увінчує іконостас Розп’яття. Іконостас також декорований різьбленими колонами з коринфськими ордерами. А на іконі Богородиці Одигітрії Ісус є у вишиванці.

Ікони

В північному приділі є кивот з іконою Богородиці Неустанної Помочі. У південному — кивот з іконою Святителя Миколая Чудотворця Мирликійського. Фон в іконах є також різьблений. Під іконою Богородиці є образ Святої Родини. Автором запрестольної ікони із зображенням св. Архистратига Михаїла, як і інших ікон, є львівський художник Собенко. Під цими іконами мали б зберегтися автентичні. У ризниці також зберігаються дві чернігівські ікони ХІХ і ХХ ст., Богородиці Троєручиці, які розшарувала і реставрувала студентка відділу реставрації ЛДКДУМ ім. І. Труша, Марія Цигилик під керівництвом викладача Андрія Почекви. Окрім цих двох, є ще одна маленька ікона ХІХ ст. Богородиці з Ісусом, ймовірно, також з Чернігівщини, та образ Різдва Христового, поч. ХХ ст.

Стінопис

Найбільш відомим храм св. Архистратига Михаїла у Верині є завдяки оригінальній поліхромії із портретними зображеннями реальних історичних осіб та діячів сучасності таких як, співак Андрій Кузьменко (Скрябін) в образі Івана Хрестителя та зображення екс‑Президента України Віктора Ющенка з дружиною та сином у куполі святилища храму. Розпис церкви у 2007–2019 роках на замовлення отця Василя Говгери та громади храму виконав художник та музикант Микола Гаврилів. Окрім уже згаданих осіб, в поліхромії церкви зображено дуже багато реальних історичних особистостей. Так, до прикладу, в бабинці, на північній стіні, у сцені «Явління Христа народу», можемо впізнати Мирослава Мариновича, митрополита Бориса Ґудзяка, папу Франциска, героїв Небесної Сотні Юрія Вербицького, Сергія Нігояна, Михайла Жизневського, священників та монахинь, які є вихідцями з веринської парафії, парафіян с. Верина, диригентів хору та хористів і меценатів. У сцені «Хрещення України‑Руси», яка є на протилежній стіні бабинця, можемо впізнати Патріарха Святослава Шевчука, єпископів УГКЦ: Венедикта Алексійчука, Юліана Вороновського, Кеннета Новаківського, Гліба Лончину, Діонісія Ляховича, о. Василя Вороновського, вокаліста та лідера гурту «Мері» — Віктора Винника в образі Володимира Великого, за ним учасники цього гурту в образі його дружини, а також паламарів, провізора, дяка, регента хору та інших парафіян і осіб, що мали дотичність до Верина.

На західній стіні з південної сторони бабинця зображена сцена Майдану, Революції Гідності, яка була написана у 2013–2014 роках і присвячена Героям Небесної Сотні. В поліхромії барабану, в сюжеті Тайної Вечері, художник намалював, окрім дванадцяти апостолів, також і 28 Новомучеників УГКЦ. У чьотирьох вітрилах центральної нави зображені чотири євангелисти. В образі євангелиста Марка, Микола Гаврилів зобразив свого вчителя, художника Романа Безпалківа. У північному приділі у сценах Різдва Ісуса Христа в образі святого Йосипа можна впізнати портретну схожість з Патріархом Йосифом Сліпим. В сюжеті «Чудо Архангела Михаїла в Хонах» в образі старця можемо впізнати Архієпископа і Митрополита УГКЦ Володимира Стернюка. В куполі святилища зображена Богородиця з Дитятком. Під її ногами Києво‑Печерська Лавра та в далині Патріарший собор Воскресіння Христового УГКЦ. З правої сторони біля ніг Богородиці бачимо церковних діячів: святого Папу Івана Павла ІІ, Папу Бенедикта ХVІ, Митрополита Андрея Шептицького, Патріарха Любомира Гузара, стрийських єпископів Юліана Ґбура і Тараса Сеньківа. З лівої - державних: членів дрогобицької бойової групи ОУН, Василя Біласа і Дмитра Данилишина, які були схоплені у Верині польською поліцією, військових діячів УПА, родом із Верина, поручників та командирів 14‑го городоцького тактичного відтинку «Асфальт» Василя Сколоздру «Грабенка» та Івана Паньківа «Явора», які намальовані навколішки з прапором України. В іншій частині куполу зображені сходи до неба, по яких ходять ангели. Вгорі бачимо сім ангелів, які грають на музичних інструментах: скрипці, сопілках, бандурі, цимбалах, лірі та флейті.

До роботи над виконанням розписів храму долучалися також Ігор Теплий, який намалював вісім чудотворних українських ікон на вівтарних арках храму, Микола Пристай, який намалював Гошівську та Почаївську Богородиці у вітрилах святилища, та Михайло Данчевський, який виконував підготовчі роботи та разом з Миколою Гаврилівим малював пророків у куполі. Орнаменти на арках нави, герби та зображення найвідоміших храмів Київської та Галицької Митрополій виконали студенти 6 курсу відділу реставрації Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. Івана Труша: Володимир Мудрик, Наталія Безнос та Лілія Єфременко, під керівництвом викладача Бориса Іваніва.

Довкілля церкви

З південно‑східного боку від церкви розташована дерев’яна триярусна стінна дзвіниця XVIII століття, яка є пам’яткою архітектури. У плані дзвіниця є квадратною. Перший і другий яруси є суцільно зашиті деревом. Третій ярус дзвіниці у верхній частині є відкритим і декорований аркадою, по чотири півкруглі прорізи з кожної сторони. Дашок над першим ярусом, пірамідальний дах дзвіниці та боки третього ярусу є покриті бляхою. Автентично дзвіниця була покрита гонтям до першої половини ХХ століття, а нижній ярус був відкритим. На верху дзвіниці є маківка з яблуком та кованим хрестом.
Біля дзвіниці росте віковий (тисячолітній) дуб, який є одним з найдавніших дубів України та пам’яткою природи місцевого значення [9].

Пов'язані покликання

1. Дерев'яна церква святого архистратига Михаїла (Верин) [Електронний ресурс] // Енциклопедія Жидачівщини — Режим доступу до сторінки: https://zhydachiv.wiki/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%27%D1%8F%D0%BD%D0%B0_%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0_%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B3%D0%B0_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D1%97%D0%BB%D0%B0_(%D0%92%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD)
2. Драган М. Українські деревляні церкви. Генеза і розвій форм : в двох частинах / Михайло Драган. — Харків : Видавець Савчук О. О., 2016. — 2-ге вид., стереотипне. — 450 с. : 273 іл.
3. Зятик Б. Стилістичні та іконографічні особливості поліхромії храмів Львівщини 1990-2015 років / Богдан Зятик // Образотворче мистецтво — 2016. — №1. — С. 50—53.
4. Коваль Я. Веринське диво [Електронний ресурс] // Львівська пошта — 2 вересня 2008 року — № 36 (687) — Режим доступу до статті: https://www.lvivpost.net/kultura/n/997
5. Кухарук О. На стінах львівської церкви намалювали Кузьму Скрябіна в образі Іоанна Хрестителя [Електронний ресурс] / Ольга Кухарук // Kp.ua — 18 квітня 2015 року — Режим доступу до статті: https://kp.ua/lvov/498330-na-stenakh-lvovskoi-tserkvy-narysovaly-kuzmu-skriabyna-v-obraze-yoanna-krestytelia
6. Лаба В. Історія села Веринь від найдавніших часів до 1939 року. / Василь Лаба — Львів, 2004. — 62 с.
7. Лаба В. Літопис парафії Веринь від найдавніших часів до 1939 року. / Василь Лаба — Львів, 2019. — 82 с.
8. Легін С. Найстаріше дерево Львівщини, або легенди веринського дуба [Електронний ресурс] / Софія Легін // Фотографії старого Львова — 30.11.2017 — Режим доступу до статті: https://photo-lviv.in.ua/najstarishe-derevo-lvivschyny-abo-lehendy-verynskoho-duba/
9. Медвідь Л. Вітражі у храмі: східна і західна традиції. / Любомир Медвідь // Журнал Є — 2008. — № 4. — С. 45.
10. Пархуць Л. Через покоління у прийдешнє. / Любомир Пархуць // Журнал Є — 2008. — № 4. — С. 42—44.
11. Рудак О. Зображення історичних осіб у сучасному монументальному церковному малярстві України. Церква архистратига Михаїла в селі Верин на Львівщині / О. М. Рудак // Наукові записки тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія : Мистецтвознавство. — 2014. — №3. — С. 273-278.
12. Нагірний Василь Степанович / Ю. О. Бірюльов // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-70848
13. На Миколаївщині освятили пам’ятник Січовим Стрільцям [Електронний ресурс] // Гал-інфо — 25 листопада 2018 — Режим доступу до статті: https://galinfo.com.ua/news/na_mykolaivshchyni_osvyatyly_pamyatnyk_sichovym_striltsyam_301521.html
14. Святі у вишиванках та сотники УПА на стелі: унікальна церква на Львівщині не перестає дивувати [Електронний ресурс] // Релігійно-інформаційна служба України — 15.02.2018 — Режим доступу до статті: https://risu.ua/svyati-u-vishivankah-ta-sotniki-upa-na-steli-unikalna-cerkva-na-lvivshchini-ne-perestaye-divuvati_n89243
15. Симонова А. В. Византийские традиции в современных росписях православных храмов Украины (конец ХХ – начало ХХI вв.) :  дисс. канд. искусствоведения : 17.00.05 / Симонова Алёна Викторовна. — Х., 2015. — 469 с.
16. Скрябін би сміявся: У сільській церкві Кузьму намалювали у вигляді святого, - фото [Електронний ресурс] // iPress.ua — 17 квітня 2015 року —  Режим доступу до статті: https://ipress.ua/news/skryabin_by_smiyavsya_u_silskiy_tserkvi_kuzmu_namalyuvaly_u_vyglyadi_svyatogo__foto_119735.html
17. СКРЯБІН, ЮЩЕНКО ТА НЕБЕСНА СОТНЯ. У ЦЕРКВІ НА ЛЬВІВЩИНІ ЗОБРАЖЕНІ УНІКАЛЬНІ НАСТІННІ РОЗПИСИ [Електронний ресурс] // Твоє місто — 29 серпня 2022 — Режим доступу до статті: https://tvoemisto.tv/news/skryabin_yushchenko_ta_nebesna_sotnya_u_tserkvi_na_lvivshchyni_zobrazheni_unikalni_nastinni_rozpysy_136601.html
18. Стрийщина = The Stryi Region : іст.-мемуар. зб. Стрийщини, Скільщини, Болехівщини, Долинщини, Рожнітівщини, Журавенщини, Жидачівщини і Миколаївщини : [в 3 т.] / ред.: І. Пеленська, К. Баб'як ; Наук. т-во імені Шевченка. - Нью-Йорк [та ін.] : Ком. Стрийщини, 1990. — Т. 2 . — 608 c. : іл. — (Український Архів. Регіональний збірник ; т. 49 А).
19. Стрийщина : історично-мемуарний збірник Стрийшини, Скільшини, Болехівщини, Долинщини, Рожнітівщини, Журавенщини, Жидачівщини і Миколаївщини: в 3 т. / ред. І. Пеленська, К. Баб'як. - Ню Йорк [та ін.] : Комітет Стрийщини, 1990 - 1993. - (Регіональний збірник ; Т.49, А, Б) — Т. 3 / Наукове товариство ім. Т. Шевченка. — 1993. — 635 с.: іл.
20. Цимбаліста В. Віктора Ющенка намалювали під куполом церкви. [Електронний ресурс]. / Вікторія Цимбаліста // Gazeta.ua — 30 вересня 2010 — Режим доступу до статті: — http://gazeta.ua/articles/people-newspaper/_viktorauschenka-namalyuvali-pid-kupolom-cerkvi/355694?mobile=true.
21. Шематизмь Всего Клира греко-католицкои Митрополичои Архієпархіи Львовскои на рокь 1903. — Львовь-Жовква: Накладом Арієпархіяльного Клира, Печатнія оо. Василянь, 1903. — 458 с.
22. Шематизмь Всего Клира греко-католицкои Митрополичои Архієпархіи Львовскои на рокь 1909 — Рочникь 65. — Впоряд. о. Семковь В. — Львовь-Жовква: Накладом Арієпархіяльного Клира, Печатня оо. Василіянь, 1909. — 369 с.
23. Шематизмь Всего Клира греко-католицкои Митрополичои Архієпархіи Львовскои на рокь 1914 — Рочникь 70. — Львовь: Накладом Арієпархіяльного Клира, Зь печатні оо. Василіянь в Жовкві, 1913. — 614 с.
24. Шематизмь Всечестного Клира Митропол. Архідієцезіи греко-католической Львовской на рокь 1882 — Львовь: Изь типографіи Ставропигійського Института подь управленіемь Стефана Гучковского. — 366 с.
25. Шематизмь Всечестного Клира Митрополитальной Архідієцезіи греко-католической Львовской на рокь 1883 — Львовь: Изь типографіи Ставропигійського Института, управитель тип. Стефан Гучковскій. — 370 с.
26. Шематизмь Всечестного Клира Митрополитальной Архідієцезіи греко-католической Львовской на рокь 1886 — Львовь: Изь типографіи Ставропигійського Института, подь зарядомь О. И. Тарнавского. — 278 с.
27. Шематизм Гр. Кат. Духовенства Львівської Архієпархії на рік 1927. — Річник LXXІII — Львів: Накладом священичої кооперативи «Власна допомога», Печатня оо. Василіян у Жовкві. — 338 с.
28. Шематизм Гр. Кат. Духовенства Львівської Архієпархії на рік 1932/33 — Річник LXXVII — Львів: Бібльос, Накладом Митрополичої Консисторії, 1932. — 267 с.
29. Яцечко-Блаженко Т. Село Верин на Львівщині: ретро фото 1938 року [Електронний ресурс] / Тетяна Яцечко-Блаженко //  Фотографії старого Львова — 14. 08. 2023 — Режим доступу до статті: https://photo-lviv.in.ua/selo-veryn-na-lvivshchyni-retro-foto-1938-roku/
30. 100 церков Нагірних. Частина друга. Церкви Євгена Нагірного : альбом / [автори та упорядники : Христина Лев, Василь Слободян, Наталка Філевич]. — Львів : [б. в.], 2015. — 132 с. : іл.
31. Burckhardt Carl Jakob. Cerkiew we wsi Weryń na Ukrainie [Електронний ресурс] // Archiwum Nauki PAN i PAU w Krakowie. Polska Akademia Umiejętności — Numer inwentarza: AN.KIII.150.16599 — wrzesień 1930 — Режим доступу до фото:  http://pauart.pl/app/artwork?id=AN_KIII_150_16599
32. Marceli HARASIMOWICZ "Weryń nad Dniestrem". Aukcja 86: Malarstwo, grafika, rzemiosło artystyczne, fotografia 13 grudnia 2008, g. [Електронний ресурс] // DESA Dzieła Sztuki i Antyki — Режим доступу до сайту: https://desa.art.pl/index.php?pozycja=3561
33. Weryń // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 238. (пол.)