Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Історія

Перша письмова згадка про Стрий сягає 1385 р., під 1396 р. згадуються місцеві українські священики. У 16 ст. у місті та на його передмісті було п’ять українських церков [1]. Одними з давніх українських церков були храм Успіння Пресвятої Богородиці та храм Різдва Пресвятої Богородиці. Обидва у 18 ст. були дерев’яними, а станом на 1780‑ті рр. прийшли до упадку. У 18 ст. парохами Успенської церкви були священики з родини Кежеських.

У 1785 р. австрійська влада ліквідувала монастир оо. францисканців у Стрию. Тоді ж через поганий стан було розібрано дерев’яну українську церкву Різдва Богородиці та закрито ще дві. Колишню монастирську церкву передали українській громаді. Спочатку вона мала посвяту Різдву Богородиці, а згодом її Успінню. Дерев’яна Успенська церква, що стояла поруч з колишньою монастирською за якийсь час також була розібрана через аварійний стан. Оскільки монастирська церква мала лише муроване святилище та ризницю, всі інше було з дерева, то у 1843–1846 рр. її перебудували. До святилища добудували широку простору наву з вежею на західному фасаді, що слугувала дзвіницею. Архітектура нової мурованої церкви повторювала дерев’яну. На храмове свято 1846 р. новозбудовану церкву освятив митрополит Михайло Левицький [1, 116]. Внутрішнє оздоблення вівтаря було замовлено художнику автрійського походження Алоїзу Рейхану, який рік перед тим малював образи до місцевого костелу [1, 116].

Відзначимо, що українська громада Стрия мала свідому національну позицію. У Стрию у 1848 р. був заснований батальйон української національної гвардії, згодом містяни брали активну участь у визвольних змаганнях 1914–1918 рр. У 1926 р. було заплановано спорудити до церкви новий іконостас та оголошено конкурс. Серед трьох представлених проєктів обрали пропозицію різьб’яра Михайла Наконечного з Кам’янки‑Бузької. Через деякий час Митрополича консисторія схвалила проєкт та у 1935 р. каркас іконостасу з різьбою уже був встановлений в церкві. Спочатку ікони до іконостасу мав виконувати художник Юрій Магалевський [1, 266], який у 1934 р. завершив ікони до іконостасу в с. Угерсько біля Стрия. Однак Ю. Магалевський помер і до написання ікон було запрошено Василя Дядинюка зі Львова (родом з Вінничини). На Великдень 1937 р. за пароха о. Іллі Гавришкевича закінчений іконостас було освячено. Іконостас став окрасою церкви та свідченням активної української позиції її вірян. Ікони намальовано в українському стилі зі зверненням до традиції середньовічного мистецтва.

Після виселення українців з етнічних земель, до стрийської Успенської церкви у січні 1946 р. було передано чудотворну ікону Богородиці Ліської 17 ст., яка стала особливо шанованою святинею храму. Ікона коронована 2014 р. Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом (Шевчуком).
У 1945 р. радянською владою був арештований та висланий на заслання парох церкви о. Микола Ліщинський. У 1946 р. після псевдособору по ліквідації Української Греко‑католицької церкви, парафію перевели під юрисдикцію російської православної церкви. У 1989 р. парафія повернулася до Української Греко‑католицької церкви. У 1993–1996 рр. стараннями тодішніх священиків церкви о. Миколая Костюка і о. Петра Мірчука церкву було розширено за рахунок прибудов бічних рамен (розширити церкву за рахунок бічних нав та двох захристій обабіч святилища було заплановано ще у 1930‑х рр., тоді ж було зроблено проєкт [1, 273]).

Від 2000 р. церква Успіння є катедральним храмом Стрийської єпархії УГКЦ. Від серпня 2007 р. у храмі знаходяться мощі блаженного священномученика Петра Вергуна, перевезені зі Сибіру до Стрия у 2004 р. [3].

Архітектура

Мурована церква первісно базилікального типу перекрита високим двосхилим дахом. У центрі західної частини храму підіймається чотирикутна вежа перекрита високим дахом у вигляді піраміди. Найдавнішою частиною храму є святилище, яке було вимуруване у 1707 р. та укріплене у 1840‑х рр. (решта частина тодішньої монастирської споруди була дерев’яною). Святилище є прямокутне меншого розміру і нижче, ніж нава, перекрите двосхилим дахом. У 1843–1846 рр. до святилища було домуровано простору наву та дзвіницю (вежу) на її західній частині. У 1993–1996 рр. зліва і справа до основної нави було прибудовано бічні рамена, в результаті внутрішній простір церкви збільшився. Основний об’єм церкви за рахунок прибудов набув форми видовженого хреста. Над східною частиною нави та над святилищем є невеликі сигнатурки. У 2015 р. верхи церкви було ремонтовано, споруду перекрили мідною бляхою. Західний фасад церкви декорований пілястрами та трикутним фронтоном. Такі ж фронтони повторені на фасадах бічних прибудов.

Інтер'єр

Інтер’єр церкви просторий. Основна широка нава переходить у видовжений вівтарний простір з гранчастим готичного типу склепінням. Перед іконостасом є широка солея на якій зліва і справа входи в захристію. Над західною частиною нави є хори, зовнішня стіна яких в інтер’єрі нави опирається на дві масивні колони.

При лівій і правій стінах нави церкви ближче до іконостасу розташовані два великі бічні вівтарі, форма яких повторює форму структурних елементів іконостасу. Вони були виконані відразу після другої світової війни [1, 273]. Зліва основною іконою є чудотворна Богородиця Ліська, як уже згадано, привезена українцями до Стрия у січні 1946 р. Ікона намальована в останній чверті 17 ст., правдоподібно майстром з містечка Риботичі (коло Перемишля) [2]. Її іконографія виділяється тим, що Дитя Ісус тримає в руці невелику квітку, що трапляється у творах художників італійського ренесансу. У Ліську ікона мала широку славу як чудотворна, про що, зокрема, свідчать воти та коралі, а також накладна шата, які зберігаються під склом на стіні поруч з іконою. Біля ікони є пам’ятна таблиця з інформацією звідки та коли її привезено та про те, що вона була коронована у 2014 р. Блаженнішим Святославом (Шевчуком).

Основною іконою вівтаря, що справа є Христос із палаючим серцем на грудях (ікона сучасна). За кошторисом ікони бічних вівтарів та менші вгорі у медальйонах мав малювати східноукраїнський художник Іван Денисенко зі сином Іваном [1, 273], які від травня 1943 до серпня 1944 р. проживали у Стрию. Перед наступом радянських військ митці змушені були виїхати на захід.

Біля стіни нави розташована проповідальниця, виконана в такому ж стилі, що й пристінні вівтарі. В наві у два ряди стоять дерев’яні лави для сидіння з декоративно різьбленими боковинами.
У церкві є пам’ятна декоративна таблиця «Українська молодь Христові 1933 р». та дві таблиці у пам’ять про засудженого радянською владою на заслання о. М. Ліщинського, де він помер та о. Миколая Костюка, який повернув храм до УГКЦ.

Іконостас

Високий п’ятиярусний іконостас з декоративною різьбою є окрасою інтер’єру церкви. Протягом 1933–1937 рр. над іконостасом працювали двоє майстрів: різьб’яр Михайло Наконечний з містечка Кам’янка‑Бузька та художник Василь Дядинюк, що тоді проживав у Львові (родом з Вінничини). Проєкт іконостасу було виготовлено та затверджено у 1933 р., у 1935 р. іконостас уже був змонтований у церкві [1, 266–271]. Ікони намальовані у площинній манері на локальному світлому тлі з наслідуванням прийомів українського середньовічного мистецтва. В манері трактування фігур помітні впливи творчості художника Петра Холодного. Ікони намальовані у складному колориті з поєднанням рожевуватих та брунатних тонів, подекуди фарбовий шар покладено напівпрозоро, що надає зображенню повітряний ефект.

Оскільки простір вівтарної частини церкви доволі вузький, в іконостасі є лише дві намісні ікони — Христа та Богородиці, які тут зображені стоячи у повен зріст. На намісній іконі Богородиці внизу є підпис В. Дядинюк 1936 р. Ще один підпис є на звороті ікони св. ап. Пилипа та Вартоломія: «сі образи вложені в іконостас за о. Гаврилишина малярем артистом Дядинюком іконостас вложено в році 1937 дня 27. IV».

У чині моління представлено вісім апостолів, замість традиційних 12, а в найвищому п’ятому ярусі – шість пророків та Бог Отець у медальйоні в центрі. Акцентом композиції іконостасу є намісні ікони та ікони чину моління, з яких виділяється центральна з образом Христа на престолі з Богородицею та св. Іваном Хрестителем. У майстерній різьбі іконостасу поєднані різні декоративні мотиви, зокрема, колоски пшениці та соняшник на царських вратах. У центрі над іконою Тайної вечері вирізьблений тризуб.

Ікони

На стінах ризниці церкви розміщені ікони Архістратига Михаїла, Богородиці з Ісусом та Христа Пантократора середини 18 ст., що можливо належали до старого іконостасу церкви Успіння Богородиці в Стрию. Ікона Архістратига Михаїла, ймовірно, з дияконських врат іконостасу.

Стінопис і вітражі

Церква повністю розписана. Стінопис основної нави був виконаний у 1875 р., потім кілька разів поновлювався. Вочевидь тому він є доволі еклектичним. Фігуративні композиції виконано в реалістичній манері. Деякі образи святих у медальйонах наслідують сецесійні прийоми у виконанні ликів (св. Олена, св. Костянтин, св. Варвара). В образах ангелів з червоною калиною символічно відображено боротьбу України за свою незалежність. Різностильовими є також орнаментальні мотиви. Після добудови було розмальовано бокові нави. У великих аркових вікнах у бокових навах встановлено фігуративні вітражі, виконані за проєктом професора кафедри монументального живопису Львівської національної академії мистецтв Любомира Медвідя. Вітражі представляють Різдво та Воскресіння Христове.

Довкілля церкви

Церква огороджена металевим парканом. Подвір’я вимощене плитками. Перед входом на церковне подвір’я розміщена фігура Матері Божої.

Пов'язані покликання

1. о. Гринишин М. Катедра на Ріни. Церква і парафія Успіння Богородиці в Стрию. Стрий, 2023.
2. Косів Р. Чудотворні ікони Богородиці з Дитям Ісусом та їх репліки у творчості риботицьких майстрів (1680–1720-ті рр.). Народознавчі зошити. 2017. № 6. C. 1459-1467.
3. https://map.ugcc.ua/view/81-katedralnyy-cobor-uspinnya-presvyatoy-bogorodytsi-m-stryy-lvivska-obl