Церква Святого Миколая

Історія

Уперше Старий Самбір згадується в ХІ ст. 1241 р. його зруйнували татари, переважна більшість мешканців переселилася до село Погонич, яке почали іменувати «Новий Самбір», а згодом просто «Самбір». Від XIV ст. старе поселення офіційно отримало назву Старий Самбір та стало центром повіту. Упродовж століть місто було великим ремісничим і торговим осередком.

Церква у Старому Самборі має давню історію. ХІІІ ст. у місті була заснована окрема Самбірська єпархія. Збереглися згадки про давню дерев’яну церкву з дзвіницею. 1830 р. поряд з нею побудували церкву терезіанського типу за проектом Йосифа Вандрушки. Старий храм розібрали. На місці вівтаря звели муровану капличку Святого Миколая, яка дотепер стоїть перед брамою до церковного подвір’я. Стараннями пароха о. Григорія Літинського на вежу‑дзвіницю новозбудованої церкви з дерев’яного храму перенесли унікальний дзвін 1638 р., відлитий на пожертви міщан.

Церкву Святого Миколая у Старому Самборі неодноразово ремонтували. Перша велика реконструкція відбулася 1910 р стараннями пароха о. Данила Лепкого. Значні зміни в облаштуванні інтер’єру відбулися у 20‑х рр. ХХ ст. за ініціативи пароха о. Андрія Бенціна. Сьогодні про збереження історичної та мистецької вартості церкви дбає парох о. Михайло Николин, зусилля якого науковці та реставратори ставлять у приклад іншим церковним громадам [3].

Архітектура

Після розподілу Польщі від 1772 р. австрійська влада почала процес уніфікації церковної архітектури в Галичині, надаючи типові проєкти для будівництва та фінансову допомогу для їхньої реалізації. Виконували типові проєкти австрійські архітектори, що поселилися у Львові, зокрема італієць Микаель Фабрі, чех Йосиф Вандрушка та ін. Проєкти мали кілька типів: менші однонавні споруди з вежею на чільному фасаді для невеликих сільських громад, однонавні або тринавні храми з двома вежами на головному фасаді для міських громад.

Церква Святого Миколая у Старому Самборі побудована за проектом Й. Вандрушки. Це однонавна споруда, вкрита двосхилим дахом, західний фасад якої увінчує низький четверик вежі-дзвіниці під наметовою покрівлею. На другому ярусі бабинця містяться хори. Зі сходу розташовується квадратна у плані апсида. Бічні фасади організовані чітким ритмом термальних вікон, що тягнуться смугою під самою покрівлею.

На початку ХХ ст. споруду перекрили новою бляхою, а над західним фасадом обабіч від центральної вежі звели дві нижчі та перекрили їх цибулястими банями. 2001 р. стараннями пароха о. Михайла Николина куполам надали дзвонястої форми (проект реконструкції архітектора Володимира Луціва). Дещо пізніше ніші на чільному фасаді заповнили мозаїчними композиціями.

Інтер'єр

Інтер’єр невеликого за розміром храму, завдяки вдалій пропорційній системі та вмілому оперуванню ілюзією стрімкого перспективного скорочення, справляє враження значно просторішого, аніж є насправді. Склепіння церкви з розпалубками та чітким ритмом підпружних арок стало прекрасним тлом для орнаментального стінопису.

Малярський ансамбль в інтер’єрі церкви – ікони та стінопис — виконав Андрій Демкович, маляр зі Старого Самбора, роботи якого широко представлені у церквах Львівщини. Його творчість перебувала під значним впливом іконопису Володимирського собору в Києві Віктора Васнєцова.

У святилищі церкви велику мистецьку вартість має різьбярсько‑малярський ансамбль Горного сідалища з багатим позолоченим різьбленням, що є близьким до барокової стилістики. Усю архітектонічну композицію огортає витончено ажурне золочене плетиво виноградної лози та аканта. Нижня частина вирішена у вигляді екседри, конху якої прикрашає різьблена посріблена мушля. Трон фланкують стрункі позолочені колони. Над кріпованим карнизом у різьбленому кивоті, завершеному трилопатевою аркою, розташована ікона св. Миколая, яку вірні споглядають у будень. У святкові дні за допомогою спеціального механізму перед парафіянами постає коштовна Богородична ікона. Образи датовані 1913 р. та мають підпис А. Демковича [2, с. 123].

Особливо урочисте звучання має хрещатий в плані кивот, завершений тринадцятьма главами (виразна алюзія до тринадцятиверхості Софії Київської). За християнською традицією, тринадцять верхів символізують: центральний — Ісуса Христа, менші — його учнів‑апостолів. Масштабний і впевнений рисунок дванадцяти менших куполів підпорядкований великому балдахіну центральної глави, підкреслюючи єдність і цільність завершення. По кутах розташовуються скульптурні зображення чотирьох євангелістів [2, с. 117].

У святилищі зберігаються дві плащаниці, з якими пов’язані місцеві перекази. Давнішу — реставратори датують XVIII ст. Кошти на відновлення святині офірувала бездітна подружня пара. За словами пароха о. Михайла Николина: «Господь сотворив диво. До року, відколи плащаниця була відреставрована у цієї сім’ї народився хлопчик» [4]. Інша плащаниця появилася в храмі випадково. Під час першої світової війни 1914 р. на околицях Старого Самбора відбувалося кровопролитне протистояння між російською й австро‑угорською арміями. Російський священнослужитель звернувся з просьбою до пароха о. А. Бенціна, обміняти чашу‑потир, якого бракувало для здійснення літургії, на плащаницю.

Репрезентативні бічні вівтарі Святого Миколая та Найсвятішого Серцю Ісуса мають двох’ярусну архітектурну композицію. Їхні дерев’яні площини з покриттям, яке імітує кам’яне мурування, органічно поєднуються з позолотою ордерних елементів та декоративного різьблення.

Іконостас

Чотирьох’ярусний іконостас встановили у середині ХІХ ст. Покриття його дерев’яної конструкції імітує мармур та органічно поєднується з позолотою різьбленого декору. Переходом між намісним і верхніми ярусами є прозора ордерна аркада з ажурним мотивом вазона в інтерколумніях. Давні ікони середини ХІХ ст. виконані на фанері.

Ікони намальовані на полотні датуються 20‑ми рр. ХХ ст., оскільки «Тайна вечеря» та «Спас» апостольського ряду мають підпис і дату — А. Демкович, 1927 р. Слід відзначити нетипову іконографію намісного ряду іконостасу. Замість традиційної за посвятою ікон тут розташовані зображення Святої Олени та Андрія Первозванного, що були святими патронами пароха церкви Андрія Бенціна та його дружини — Олени.

Ікони

У ризниці церкви зберігається ікона А. Демковича «Христос серед учителів».

Стінопис

Поліхромію храму виконав Андрій Демкович. За задумом автора, стінопис у наві та вівтарній частині семантично та стилістично має виразні відмінності. Стіни та склепіння нави церкви вкриті коштовним килимом орнаментальних розписів, доповнених сюжетними композиціями. Трактування орнаменту є близьким до тогочасної книжкової гравюри, схожа строга графічна дисципліна, важлива роль плями, а особливо лінії. Основним декоративним елементом розписів є мотив «рай‑дерева», який найчастіше розташовується на пілонах, «адже стовп, колона мислились ізофункціональними Світовому дереву» [1, с. 350], прикрашає розпалубки склепінь, утворює мотив розквітлого хреста або «Серця Христового». В орнаментальний декор вплетені зображення ангелів і херувимів, що втілюють Царство Небесне. У круглі медальйони закомпоновані сцени «Благовіщення», «Воскресіння» та «Вознесіння Господнього», кожна з яких має обмежену кількість дійових осіб і не перевантажена оповідністю та стафажем.

У часи лихоліття ікону трактували як дієвий інструмент, що повинен ширити ідею єдності відродження держави і церкви, а християнські смисли поєднали зі спеціально акцентованим громадянським звучанням. У стінописі на хорах церкви соборність України символічно втілено в образах могил борців за її волю з березовими (ЗУНР) та рівнораменними кам’яними (УНР) хрестами. Можна сперечатися про доцільність таких доповнень у канонічних релігійних сюжетах, але, безсумнівно, ці сцени були актуальними й зрозумілими для патріотично налаштованих сучасників.

Натомість у структурі стінопису вівтарної частини акцентовано на складних за іконографією сюжетних композиціях, які нагадують картини на релігійну тематику, ніби розвішані на стіні. Чільне місце відведене сцені «Молитва Ісуса на Оливній горі», що прикрашає конху апсиди. Обабіч в орнаментальному обрамленні розташовані сюжети «Оплакування» та «Тайна вечеря». Ці композиції А. Демкович виконав олійної фарбою, вони потребують реставраторського втручання.

У сакральній орнаментиці вівтаря автор створив зрілу мову символів, яка оперувала образотворчими формами наповненими символічними смислами. Усі сюжетні композиції обрамлені декоративним фризом утвореним плетивом виноградної лози з гронами та пшеничним колоссям, яке доповнювали орнаментальними мотивами, що розвивали тему малярських сцен. Наприклад, орнаментальне обрамлення «Молитва Ісуса на Оливній горі» символічно доповнив мотив Агнець Божий. Фриз навколо сюжету «Оплакування» збагатили зображенням знарядь мук Ісуса Христа, а тематику «Тайної вечері» втілили дискос і потир, як літургійні символи Таїнств Євхаристії.

Довкілля церкви

1830 р. на місці вівтаря давньої дерев’яної церкви вимурували пам’ятну придорожню капличку Святого Миколая, яка нагадує двоярусну храмову споруду‑стовп. Вона піднімається на високому цоколі, кожен фасад вирішено у вигляді ордерної едикули. 2022 р. ніші оздобили мозаїками із зображеннями святих.

Пов'язані покликання

1. Герій О. Особливості оздоблення українських церков ХІ – ХІІ ст. і «рай-дерево» // Народознавчі зошити. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2004. – №3-4. – С. 350.
2. Студницька М., Студницький Р. Церкви Галичини кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.: художній образ храму. Львів: ЛНАМ, 2016. – 252 с.
3. https://map.ugcc.uЯкa/view/2094-tserkva-svyatogo-mykolaya-m-staryy-sambir-lvivska-oblast
4. https://www.lmn.in.ua/u-tserkvi-starogo-sambora-parafiyany-jdut-do-plashhanytsi-z-yakoyu-pov-yazane-dyvo/