Церква Святої Параскеви

Історія

Містечко Стара Сіль вперше згадане в «Літописі Руському» під 1255 роком. Згідно з традицією, за часів князя Лева Даниловича тут оселилися монахи і заснували монастир. Посвячена монастирська церква, ймовірно, Св. Параскеві. Опосередковано про це повідомляє привілей на заснування міста Зальцбурка (Соляний замок) на маґдебурзькому праві, наданий 20 листопада 1421 року польським королем Володиславом Яґайлом в Неполомичах — на прохання власників Тернави братів Миколи і Щепана. Василиянський монастир Св. Параскеви в Старій Солі проіснував до першої половини XVI ст. Для влаштування в Старій Солі королівської жупи Зиґмунд I Старий ліквідував монастир Св. Параскеви, якому належала солеварня, а монахів переселив зі Старої Солі до Лаврова. Натомість монастирську церкву Св. Параскеви окремим привілеєм 1543 року він перетворив на парохійну, надавши їй у користування певні ґрунти. У люстрації Руського воєводства 1565–1565 років в описі Старої Соли люстратор згадує про дві церкви — на Нижньому і Вищому передмістях. Ці дві передміські старосільські церкви згадані і в податковому реєстрі 1589 року. Варто зазначити, що у всіх податкових реєстрах XVI ст. (1508, 1515, 1589) місто згадане під назвою Сіль, а прикметник Стара з’являється лише у другій половині XVII ст.

Час постання церкви Св. Параскеви історик Михайло Драґан визначає XVII ст. Проте в історичній та краєзнавчій літературі побутує дата 1440 рік, що відноситься, можливо, до часу зведення попередньої церкви. Привілей, який, надав містові, його мешканцям та обом церквам Станіслав Гербурт з Фульштина, капітан жупи Сільської, підтверджували польські королі Зиґмунд II Авґуст 1568 року, Зиґмунд III–1623 року та Владислав IV–1639 року. 1600 року при церквах Св. Параскеви і Воскресіння Господнього було засноване братство, існував осередок книгописання.

У XVII ст. над бабинцем церкви влаштували емпору з аркадовою галереєю, вкриту восьмибічним наметом на світловому восьмерику, а верх нави і вівтаря переробили. Тоді ж у церкві був встановлений бічний вівтар Св. Миколи, на антепедіумі якого помістили ікону свв. Антонія і Теодосія Печерських з фундаційним написом: «Сей ѡбраз дала змалювати славетна Настасіӕ Свѣдорска за ѿпущеніе грѣховъ своіх и за преводом велебнаго ѿца Стефана Копистенского намѣсника старосолского року Бжго АѰІА (1711)». На цій іконі, між святими було поміщене зображення церкви, яке, правдоподібно, є найдавнішим зображенням старосільської церкви Св. Параскеви. Найдавніший збережений опис церкви походить щойно з інвентаря 1833 року: «Ця церква, що розташована у Верхньому передмісті, вся збудована з дерева, покрита ґонтами і перебуває в задовільному стані. Церква освітлюється дев’ятьма вікнами, має двоє дверей, але не має захристії. Як вхідні двері, так і бічні є на завісах залізних, прикріплені залізними цвяхами і мають замки. Церква має в довжину 9 сажнів, а в ширину 4. Праворуч від церкви розташована дзвіниця на чотирьох стовпах, збудована з дерева, покрита ґонтами. На ній висить 4 дзвони. Дзвіниця є в доброму стані». У 1830‑х роках були проведені відновлювальні роботи церкви — підвели мурований фундамент з криптою, добудували захристію та поновили ґонтове покриття. Це відзначено в інвентарі 1848 року: «Вся збудована з дерева, але недавно була підмурована, тому що грозила заваленням. Покрита ґонтами, на ній є три бані, на яких є три залізні хрести. Даховий стілець дуже зруйнований і потребує ремонту. З передсінку (бабинця) через двері, які є на залізних завісах і гаках з замком, заходиться до церкви (нави), яка має дощату підлогу і освітлюється дев’ятьма вікнами. Ліворуч від головного престолу є тьмяна кімнатка (захристія), в яку ззовні ведуть двері на залізних завісах до церкви. Церква має 9 сажнів у довжину і 4 в ширину». Під час ремонтів у 1915, 1950 та 1980 роках замінили послідовно ґонтове покриття стін надопасань та верхів на оцинковану бляху. У 1946 році церква перейшла у власність РПЦ, а 1989, за о. Михайла Низкогуза, громада повернулась у лоно УГКЦ. У 1990 під час ремонту стіни оббили всередині дерево‑волоконними плитами і картоном, а наву і вівтар перекрили посередині залому пласкими стелями. У 2004 році розібрали дерев’яну північну ризницю, зрізали випусти та вимурували більшу ризницю на новому фундаменті. У 2010 були проведені ремонтно‑реставраційні роботи церкви коштом вихідця зі Старої Соли Андрія Басараба, нагляд за роботами здійснював парох о. Василь Пукій. Фахівці інституту «Укрзахідпроектреставрація» надали ґрунтовні поради. Під час реставрації очистили та відполірували стіни храму зсередини та вкрили воском за давньою технологією, усунули трухляві частини конструкцій храму і замінили новими; відновили кожухування стін ґонтами та покрили дахи, піддашшя і верхи мідною бляхою. 10 листопада 2010 відновлену церкву освятив владика Юліян Вороновський.

Архітектура

Церква — дерев’яна, тризрубна, з двома верхами, зведена на високому мурованому фундаменті. Під навою розташована крипта, вимурувана з ламаного каменю і перекрита півциркульним склепінням. До квадратового в плані зрубу нави прилягають гранчастий вівтар (від сходу) та прямокутний бабинець з невеликим рівношироким присінком (від заходу). До північної стіни вівтаря прилягає мурована ризниця, ошальована дошками. Зруб нави вищий за інші, завершений пірамідальним наметовим верхом з одним світловим заломом, увінчаний кованим хрестом на сліпому восьмерику. Бабинець, на другому ярусі якого є емпора з аркадою‑галереєю, перекритий восьмибічним наметовим верхом, вівтар — шестисхилим наметом. Вихід на галерею бабинця — у західній стіні емпори. Під частиною нависаючої над входом у західній стіні бабинця з емпорою влаштований закритий присінок з головним входом. Церкву оперізує опасання на стовпах, яке навколо вівтаря переходить у піддашшя, оперте на профільовані випусти вінців зрубів. Стіни надопасання церкви кожуховані ґонтами, підопасання — відкритий зруб. На південно‑східній грані вівтаря, на третьому брусі знизу, є різьблений напис «Христичъ 14.04.1919». Всі вікна в прямокутних прорізах. Головний вхід — з заходу через присінок, додатковий вхід влаштований в південній стіні вівтаря.

Пам’ятка — один з кращих зразків церкви давнього галицького типу XVI–XVII ст.

Інтер'єр

В інтер’єрі нава стягнена на рівні верху стін надопасання перехресними сволоками, перекрита на рівні верху залому пласкою стелею по балках, вівтар — зрізаним восьмибічним наметом, емпора на рівні верху восьмерика — пласкою стелею. Емпора відкрита в наву великим прямокутним прорізом. Вихід на неї веде по сходах в північній частині присінку. Стіни в інтер’єрі почищені від давніх розписів і малювання.

Зберігся різьблений і золочений триярусний іконостас рядової побудови XVII ст.

Перед вівтарем у підлогу вставлені три надгробні плити поховання священиків, тепер закриті новою дощаною підлогою. На одній з них (центральній) є дата «АХΘІ» (1619).
Бічні вівтарі з іконами «Покрова Пр. Богородиці» та «Христос‑Виноградар» – нові, 2010-і рр.; Предели під намісними іконами — нові, виконані олійними фарбами, зі старозаповітними сюжетами: «Жертва Мойсея», «Жертва Авраама», «Каїн і Авель», «Вигнання з раю». Престіл і жертовник — нові, дерев’яні, різьблені, 2010-і рр.

Скульптура «Сидячий Христос» – дерев’яна, народна, поліхромована олійними фарбами, XVII ст.

Іконостас

Іконостас — триярусний традиційної рядової побудови, XVII ст. з бездарно перемальованими намісними іконами та новими пределами й апостолами. Царські двері походять з XIX ст., а старі встановлені в дияконські двері. Намісні ікони з дерев’яними ризами. Намісний ряд іконостасу: «Св. Параскева‑Преподобна», «Богородиця‑Замилування» – зліва від царських дверей; «Христос‑Пантократор», «Св. Параскева‑Великомучениця» – справа від царських дверей. Ікони — великі, прямокутні, з ризами, з грубо замальованим блакитним тлом.

Царські двері – різьблені з мотивом аканту і виноградної лози, золочені з шістьма клеймами — Благовіщення («Архангел Гавриїла» і «Пр. Богородиця») та чотири клеймами євангелистів, XIХ ст.

Дияконські двері з половинок давніших царських дверей, XVII ст.

Празничковий ряд — 12 невеликих ікон прямокутної форми, розташовані за календарним циклом, з великою іконою «Таємна вечеря» посередині, XIX ст.

Апостольський ряд — 12 високих вузьких ікон з півциркульним завершенням із зображенням апостолів в повний зріст. На осі над царськими дверима – ікона «Христос‑Архієрей на престолі. Всі ікони грубо перемальовані олійною фарбою.
Завершення іконостасу — Розп’яття, XVII–XVIII ст.

Ікони

Ікона «Св. Миколай», темпера, XVII–XVIII ст. Реставрація Оксана Садова.

Ікона «Христос‑Пантократор» з намісного ряду старого іконостасу, XV ст. — дошка, темпера, XVII ст. Ікона «Ангел» з завершення старого іконостасу — дошка, темпера, XVI ст.

Під час ремонтно‑реставраційних робіт у вівтарній частині було знайдено частини ікони «Страшний суд» на липових дошках, якими на поч. XX ст. обшалювали зруб та помалювали олійною фарбою. Художники‑реставратори О. Рішняк та О. Садова датують ікону другою пол. XVI ст. та відносять її до кола майстра іконостасу з Наконечного.

Довкілля церкви

Ділянка церковна, розташована на вирівняному схилі, огороджена металевими ґратками між мурованими стовпцями. Вхід влаштований в південній частині західного прясла огорожі На північ від церкви стоїть висока триярусна стовпова дзвіниця, що є одним з кращих зразків дерев’яних дзвіниць Галичини XVII ст. Її дубові стовпи зведені з нахилом до середини, зв’язані між собою підкосами і бантинами та скріплені тиблями. Перший ярус відкритий, другий — ошальований вертикально дошками, третій голосниковий — світлиця з підсябиттям. Перший ярус відділений від другого піддашшям, опертим на приставлені кронштейни. Третій ярус, ошальований вертикально дошками, завершує відкрита голосникова аркада з трьох арок на кожній стіні. Вкрита дзвіниця пірамідальним наметовим дахом з переломом, завершеним кованим хрестом. На захід від дзвіниці – каплиця з кін. ХХ ст. Територія подвір’я перед входом та довкола церкви вимощена модульною бетонною плиткою. Вузькі доріжки до дзвіниці та каплиці вимощені плитками. Територія від сходу, півдня і півночі обсаджена туями та листяним деревами. При західному пряслі огорожі влаштований квітник.

Пов'язані покликання

1. Горбовий С. Давні міста Старосамбірщини та їх фундаційні привілеї // Старосамбірщина. – Старий Самбір, 2001.
2. Драґан М. Українські деревляні церкви. – Львів, 1937.
3. Мицько І. Найшановніші християнські святі краю // Старосамбірщина II. – Старий Самбір, 2002.
4. Откович В. Народна течія в українському живопису XVII-XVIII ст. – Київ, 1990.
5. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Т. 3. –  Киев, Будівельник, 1985. – С. 216-217.
6. Атрибуція та датування віднайдених фрагментів ікони «Страшний суд» в церкві Святої Параскеви в смт. Стара Сіль. Апологет. Матеріали ІI Міжнародної наукової конференції м. Львів, 24-25 листопада 2010 р. – С. 137-144.
7. Слободян В. Українське сакральне будівництво Старосамбірського району. Львів: Камула, 2015.
8. Слободян В., Бойко О. Облікова документація на пам’ятку архітектури національного значення церкву Св. Параскеви в Старій Солі, 2017 р. Департамент архітектури  ЛОДА.
9. Lustracja województw Ruskiego, Podolskiego s Bełzskiego 1564-1565. – Cz. II. Warszawa, 2001.