Церква Святого Іллі

Історія

Перша згадка про поселення Стара Ропа датується 1421 р. Історія села невідривно пов’язана з сусіднім містечком Стара Сіль, оскільки Стара Ропа належала до так званої «жупи Сільської». Експлуатація потужних соляних джерел безпосередньо вплинула на історію Старосамбірщини. Про існування солеваріння в околицях м. Сіль (тепер Стара Сіль) згадував М. Грушевський: «Початки солеваріння виходять за всякі історичні границі; найдавнійшу згадку про вивіз соли з сих варниць в східноукраїнські землі маємо в оповіданню про події з кінця XI віка» [1, с. 5]. Виварювання солі тут тривало до 1853 р., а до середини ХІХ ст. жупа Сільська була найбільш економічно багатим регіоном Старосамбірщини.

Церква в Старій Ропі має давню історію: вона отримала ерекційну грамоту від польського короля Сіґізмунда 1540 р., пізніше привілей їй надавали 1572 р. Стефан Баторій, 1657 р. Ян Казимир, 1672 р. Михайло Вишневецький. В інвентарі 1798 р. описана дерев’яна церква з каплицею. 1810 р. (шематизми подають різні дати: 1810, 1829, 1833 рр.) на її місці побудували церкву терезіанського типу за проектом Йосифа Вандрушки [2, с. 629].

Після другої світової війни церкву в Старій Ропі не зачинили. 1989 р. парафія оголосила про своє повернення до Української греко‑католицької церкви.

Архітектура

Після розподілу Польщі від 1772 р. австрійська влада почала процес уніфікації церковної архітектури в Галичині, надаючи типові проєкти для будівництва та фінансову допомогу для їхньої реалізації. За амбітної ініціативи цісаря Йосифа ІІ в усій імперії необхідно було збудувати муровані святині в розрахунку один храм на сімсот парафіян. Віденська Будівельна дирекція прийняла рішення про створення типових проєктів, виконання якого поклала на будівельні бюро при урядах окремих провінцій імперії. Відтак такі проекти називали «урядовими», «йосифінськими» або «терезіанськими» (за іменем імператриці Марії Терезії).

Виконували типові проекти австрійські архітектори, що поселилися у Львові, зокрема італієць Микаель Фабрі, чех Йосиф Вандрушка та ін. Проєкти мали кілька типів: менші однонавні споруди з вежею на чільному фасаді для невеликих сільських громад, однонавні або тринавні храми з двома вежами на головному фасаді для міських громад.

Церква Святого Іллі у Старій Ропі побудована за проектом Й. Вандрушки. Це однонавна споруда, вкрита двосхилим дахом, західний фасад якої увінчує низький четверик вежі-дзвіниці під наметовою покрівлею. На другому ярусі бабинця містяться хори. Зі сходу розташовується квадратна у плані апсида. Бічні фасади організовані чітким ритмом термальних вікон, що тягнуться смугою під самою покрівлею.

Інтер'єр

Інтер’єр невеликого за розміром храму, завдяки вдалій пропорційній системі та вмілому оперуванню ілюзією стрімкого перспективного скорочення, справляє враження значно просторішого, аніж є насправді. Склепіння церкви з розпалубками та чітким ритмом підпружних арок стало прекрасним тлом для орнаментального стінопису.

В обладнанні вівтаря виділяється композиція синтрону з запрестольним образом під балдахіном. До цільного різьбярського ансамблю вівтарної частини належить дерев’яний кивот вирішений у вигляді різьбленої церковці під ажурним куполом. На її кутах, символізуючи наріжні камені християнського віровчення, розташовані скульптурні зображення чотирьох євангелістів під готичними балдахінами.

В інтер’єрі нави привертає увагу портрет українського церковного діяча, митрополита Київського, Галицького та всієї Русі – Петра Могили.

Безпосередня наївність народного примітиву виділяє скульптурну групу апостолів Петра та Павла.

Іконостас

Високохудожнім різьбярським твором є п’ятиярусний іконостас, виконаний у псевдобароковому стилі. Очевидно, за хронологією облаштування храму це була перша оздоба церкви. На царських вратах у надзвичайно тонке ажурне різьблення виноградних лоз, що нагадує твір торевтики, вплетено овальні медальйони із зображеннями чотирьох євангелістів. Дияконські двері скульптор перетворив на мереживний мотив вазона, серед акантових пагонів якого розташовані образи дияконів Стефана й Романа. Ікони обрамлені стрункими коринфськими колонами, стовбур яких вкриває рельєфне різьблення рослинного орнаменту. Пасійний, празничний, апостольський і пророчий ряди утворюють глуху стіну, що стрімкою аркою підноситься над намісним чином. У просторі між двома ярусами іконостаса майстер «розвішав» характерну для барокового стилю завісу з акантового ажуру та ламбрекенів.

Храмова ікона відтворює традиційний сюжет Успіння пророка Іллі, який піднімається на колісниці. Однак, не узгоджено з усталеною іконографією, святий тримає у руці зображення Найсвятішого Серця Ісуса. Акцент на цій деталі додатково підкреслює цитата зі Старого Завіту, що міститься на згортку: «Ти повернеш серце їх до Тебе» (Біб. 18:38). На думку окремих богословів, які, зокрема, посилалися на тексти синоптичних Євангелій (Мт. 16:14; Мк. 8:28), Ісус Христос ототожнюється з старозавітним Іллею, автори проводили особливу паралель між піднесенням Іллі та Вознесінням Господнім. Східно‑католицькі церкви почали шанувати культ Найсвятішого Серця Ісуса в другій половині ХІХ ст., після того як 1856 р. його визнав загальноцерковним святом папа римський Пій ІХ. Українська церква приурочувала свято Найсвятішого Серця Ісуса до вшанування Ісуса Чоловіколюбця, яке припадає на 17 липня, через кілька днів — 20 липня відзначається Свято пророка Іллі. Можна припустити, що ці паралелі зумовили ускладнення іконографії святого. На підтвердження висновків слід навести запрестольний образ з цієї церкви – «Жертвопринесення на горі Кармель» із Найсвятішим Серцем Ісуса, зображеним біля пророка.

Ікони

У церкві зберігаються феритрон у металевому та дерев’яному з позолотою кіоті початку ХХ ст. та ікона «Розп’яття» першої третини ХХ ст. з ініціалами автора «С.М».

Стінопис

Стіни церкви вкриті коштовним килимом орнаментальних розписів, доповнених сюжетними композиціями. Автор стінопису Андрій Демкович. Привертає увагу декоративне багатство стінопису, трактування орнаментики як важливого композиційного елемента, що єднає живопис із архітектонікою споруди. Митець розробляє власну систему розписів, в орнаментиці якої переважає райська тематика — рослинне переплетіння рай‑дерева.

Програма декорування храму чітко продумана — живопис склепінь уславлює Небесний Єрусалим та Ісуса Христа, стінопис стін ніби спускає віруючого на землю. В орнаментальний декор вплетені зображення ангелів і херувимів, що втілюють небесне воїнство. Шлях до раю людям відкрила велика жертва Ісуса Христа. На склепінні вівтарної частини храму розташоване містичне «Розп’яття»: фігуру Христа підтримують й охопили крилами ангели. Склепіння нави відведене сценам «Воскресіння» та «Вознесіння Христа», титульному святому, очевидно, присвячена сцена «Преображення» – у фаворському сяйві на хмарі підноситься постать Ісуса, обабіч стоять фігури пророків Мойсея та Іллі. Кожна сцена закомпонована в поле круглого медальйона, має обмежену кількість дійових осіб, не перевантажена оповідністю та стафажем. Композиції вільні, рисунок бездоганний, незважаючи на складні пози й ракурси, він ніде не відступає від анатомічної правильності та класичних пропорцій. Чіткість рисунку підкреслена темним контуром.

У вівтарній частині Андрій Демкович виконав олійними фарбами композиції «Тайна вечеря» та «Покладення до гробу», які сьогодні вимагають нагальної реставрації.

У стінописі нави яскраво втілилося знамення часу, що вимагало від церковного твору бути ближчим до людини, зміцнювати віру. Зріст патріотизму, що супроводжувався консолідацією моральних і духовних сил українського народу на початку ХХ ст., у Церкві втілився в особливому шануванні слов’янських і, особливо, руських святих. Фрески старосільської церкви пророка Іллі уславлюють рівноапостольні діяння князя Володимира, хрестителя Русі, та княгині Ольги, що першою з руського князівського роду прийняла Христову віру, подвижництво святих Кирила та Методія [3].

Пов’язані покликання

1. Грушевський М. Історія України-Руси. Т. ІV, XIV – XVI віки – відносини політичні. К.: Наукова думка, 1993.
2. Слободян В. Церкви України: Перемиська єпархія. Львів [б.в]:1998. 864 с.
3. Студницька М. Мистецькі пам’ятки містечка Стара Сіль у контексті художньої культури України XIV – XX ст. // Малі міста на історичній мапі України: проблема збереження історико-культурної спадщини. Збірник наукових праць. Умань: РВЦ «Софія», 2007. С. 195–205.