Церква Св. Миколая
Дерев’яна тридільна триверха церква Св. Миколая у Сасові збудована 1731 р. Первісно належала до невеликого жіночого монастиря, який було закрито 1759 р. через малу кількість черниць. Церква стала парафіяльною. Монастир славився чудотворною іконою Сасівської Богородиці 1680–1710‑х рр., яку монахині перенесли зі собою до монастиря у Словіті (тепер в монастирі у Львові). В інтер’єрі церкви Св. Миколая розташований прекрасний високий іконостас. Три його нижні яруси намальовані у 1680‑х рр., а ікони неділь‑п’ятидесятниці, чину Моління та пророків — орієнтовно у 1730–1740‑х рр. Іконостас виділяється також майстерною різьбою декоративних елементів. Професійна манера малярства ікон верхнього ярусу вказує, що вони могли належати майстерні монахів василіан. Ікони нижніх ярусів подібні до творів майстрів жовківської та кам’янко‑бузької школи. На східній стіни бабинця церкви є розпис орієнтовно 1730–1740‑х рр. (частково поновлений).
Історія
Містечко Сасів засноване 1615 р. воєводою Іваном Даниловичем на місці села Комарів (про це село є письмова згадка з 1439 р.). За родовим гербом «Сас» власника містечко отримало назву Сасів. Тоді ж отримало магдебурзьке право яким користувалося до 1682 р. У 1731 р. у Сасові було збудовано нову дерев’яну церкву Св. Миколая, яка належала до невеликого жіночого василіанського монастиря. Дата будови церкви уміщена на одвірку її західних дверей. Проте через малу кількість черниць монастир був закритий церковною владою у 1759 р., а п’ять його монахинь переведено до монастиря у Словіті. Монахині забрали зі собою деякі цінні речі та чудотворну ікону Богородиці зі срібною шатою (тепер ікона Сасівської Богородиці зберігається у монастирі сестер василіянок у Львові). Церква Св. Миколая стала парафіяльною. У візитації 1732–1733 рр. вказано, що церква ще не посвячена архієреєм, а дзвіниця ново виставлена. У церкві описані лише ікони Христа, Богородиці і Миколая, які були «пристойної роботи» [1, 72].
У візитації 1762 р. детальніший опис церкви та її майна. Церква описана як триверха на восьмерику, гарна всередині. Побудована 1731 р., посвячена деканом Андрієм Зборовським. Коло церкви був цвинтар огороджений парканом в якому було дві фіртки. На цвинтарі розташована «гарна дзвіниця під ґонтом». На престолі у святилищі був антимінс 1750 р. Над престолом згадана ікона на дошці Коронування Богородиці, а над жертвенником велика ікона на дошці Богородиці [2, 96]. У церкві був срібний з позолотою хрест, датований 1633 р. На той час у церкві описаний повний іконостас: «Деісус цілий з апостолами, пророками, царськими вратами і намісними образами різьбярської і малярської роботи». На намісних образах були срібні корони, воти та шнурки коралів. У бабинці церкви були розміщені старі апостоли на полотні, ймовірно, з попереднього іконостасу церкви та три ікони на дошках: Богородиці, св. Миколая і Покрови. Там також була процесійна ікона з Богородицею та св. Миколаєм [2, 97]. Вгорі над правим крилосом був образ на полотні Страшного суду. Записано, що парох живе не у плебанії, яка малого розміру, а в монастирськім будинку, з якого недавно вибралися василіянки.
Біля церкви була лікарня, якою опікувалося братство [2, 98–98 зв.].
На початку 20 ст. церкву ремонтували, два її менші верхи тоді перекрили бляхою. Від середини 1960‑х рр. до 1989 р. церква стояла зачиненою [3]. У 2007 р. перекрита метало черепицею. Церква належить до пам’яток архітектури національного значення.
Церква діюча, парафія належить до УГКЦ.
Архітектура
Споруда тридільного типу, триверха з барокового типу гранчастими банями. Будівля складається із квадратної нави, квадратного бабинця, який менший за розміром, аніж нава та рівновеликого з бабинцем святилища, східна стіна якого гранчаста. Церква виділяється стрункими пропорціями за рахунок високих четвериків її нижнього об’єму. Над четвериками бабинця та святилища розташовані дві гранчасті бані. Над навою розміщений восьмерик, який увінчується більшою (аніж бокові) гранчастою банею. Таким чином домінантою архітектури є середня баня, яка вивищується над боковими. Усі три бані мають невеликі світлові ліхтарі з маківками. Четверики вгорі зовні по периметру оточені опасанням. Внизу по периметру церква оточена галереєю з арками у верхній частині. З північного боку до святилища у пізнішому часі була прибудована прямокутна ризниця. Основний вхід до храму – із заходу через галерею.
Інтер'єр
Простір церкви розгортається по осі захід‑схід. З бабинця через фігурний отвір, прикрашений вгорі декоративними різьбленими ламбрекінами з поліхромією потрапляємо в наву. Східну стіну бабинця понад входом до нави прикрашає декоративна композиція з різьбленими мотивами, які обрамляють образи Трьох святителів. У центрі зображено св. Миколая — покровителя церкви, зліва — св. Василія Великого — патрона монахів василіанського чину, справа, ймовірно, св. Івана Золотоустого. Зліва і справа до цієї мальованої композиції примикають два пристінні вівтарі, що виконані у тому ж стилі. (У тому ж стилі виконана також пристінна композиція у святилищі та верхня частина іконостасу, що засвідчує, що у новозбудованій церкві проводилися комплексні роботи по її облаштуванню). Основними іконами вівтарів у бабинці є св. Анна з Марією (зліва) та Богородиця Покрова зі символами Непорочного Зачаття (справа) (обидва зображення поновлені). Тематика вівтарів та загалом іконографії бабинця засвідчує, що їх малювали, коли церква належала монахиням василіянкам.
Нава церкви добре освітлена вікнами у четверику. Основним акцентом тут є високий іконостас. У святилищі при східній стіні розташована велика декоративна композиція з основним образом Богородиці з Ісусом 18 ст. (ікона перемальована). У верхній частині цієї композиції округле вікно, у яке вписана «глорія» – коло з сайвом, що створює гарний світловий ефект.
Іконостас
Окрасою інтер’єру церкви є високий шестиярусний іконостас. Структура іконостасу є бароковою із піднятими до центру трьома верхніми ярусами. Бокові ікони верхніх ярусів заходять на північну та південну стіну нави. Таким прийом був типовим для іконостасів 17 ст. авторства майстрів львівської школи. Втім іконостас у церкві Св. Миколая складається з різночасових ікон. Ймовірно, зі старої церкви були взяті ікони трьох нижніх ярусів, які намальовані у 1680‑х рр. На іконі Втечі Богородиці в Єгипет у нижньому цокольному ярусі написана дата 1681 р. Вкладний текст та дата 1685 р. (?) (ця дата зараз не прочитується) написані також на цокольній іконі Перенесення мощів св. Миколая. Майстерно намальовані намісні ікони, дияконські та царські врата й ікони празників слід датувати приблизно тим самим часом. На іконах Христа, Богородиці з Ісусом та св. Миколая є накладні шати та корони з позолотою. Слід звернути увагу на майстерно намальовані сцени житія св. Миколая намальовані на рамі намісної храмової ікони, що нагадують мініатюри рукописів. Ікони намісного ярусу та образи на дияконських вратах подібні за манерою малярства до ікон 1680‑х рр. з церкви в Кутах на Золочівщині, що засвідчує діяльність одного майстра/майстрів у цьому регіоні. Манера малярства вказує на кам’янко‑бузький або жовківський осередок.
Ікони трьох верхніх ярусів: неділь‑п’ятидесятниці, молільного ярусу та пророки на завершенні іконостасу намальовані не менш майстерно, проте пізніше — орієнтовно у 1730–1740‑х рр. до новозбудованої церкви. Виділяються складні ракурси окремих апостолів у чині моління. Зауважимо, що подібно, однак не тим самим автором, намальовані ікони в іконостасі церкви Св. Дмитрія на Збоїщах у Львові, що первісно належав до церкви львівського жіночого василіанського монастиря Введення Богородиці у храм. Ці ікони намальовані у 1733 р. Професійна манера малярства у бароковому стилі обох іконостасів дозволяє припустити діяльність майстерні монахів василіан.
Слід звернути увагу на майстерну барокову різьбу на завершенні у центрі іконостасу, що виділяється ажурними витими колонами, об’ємними фігурами ангелів‑путті та декоративними вазонами з квітами.
Ікони
На стінах нави церкви розташовані великі ікони на полотні Страшного суду та Страстей Христових. Ікона Страшного суду намальована у 1730–1740‑х рр. (вона згадана у візитації церкви Св Миколая 1762 р.). Ікона Страстей складається із 15 сцен (ікона, на жаль, перемальована). Ця ікона, ймовірно, первісно належала до церкви Переображення в Сасові, бо у візитації 1762 р. тільки цієї церкви згадана «ікона Страстей Господніх на полотні стаціями намальована» [2, 102]. Відповідно до згадки у візитації, ікону Страстей слід датувати до 1760 року. Окрім того у наві церкви розміщені дві процесійні ікони 18 ст. Одна з них представляє патрона церкви св. Миколая, на другому боці – Богородицю з Ісусом. На другій майстерно виконаній процесійній іконі зображено сцену Переображення Господнього та образ чудотворної Богородиці Римської (відповідно на різних боках). Ця ікона первісно могла також належати до церкви Переображення у Сасові, оскільки відтворює її храмовий образ.
Стінопис
Східна стіна церкви над входом до нави має стінопис виконаний ймовірно у 1730–1750‑х рр. (частково поновлений), коли церква ще була монастирською. На це вказують зображення св. Василія Великого із палаючим стовпом — гербом василіанського чину зліва. У центрі намальовано св. Миколая, патрона церкви, справи, ймовірно, св. Іван Золотоустий. У святилищі церкви розкрито фрагмент первісного стінопису 18 ст.
Довкілля церкви
При церковна територія огороджена. На південний захід від церкви стоїть мурована дзвіниця стінного типу з трьома арками на три дзвони зведена у 1910 р. (дата вказана на дзвіниці). Попередня дзвіниця, що була споруджена тоді ж коли й церква у 1731 р. була дерев’яною.
текст: Роксолана Косів
світлини: Олекса Піджарий
Пов'язані покликання
- Генеральна візитація Львівської дієцезії 1732–1733 рр. Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. Відділ рукописів і стародруків. Ркл-12.
- Генеральна візитація Львівської дієцезії 1732–1733 рр. Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. Відділ рукописів і стародруків. Ркл-23.