Церква Пресвятої Трійці

Історія

Вперше Телич (Потелич) згадується у ХІІІ ст. у Галицько‑Волинському та Іпатіївському літописі. У XV ст. місто перетворюється на значний ремісничий центр, розквіт якого припадає на XVI–XVII ст. У той час Потелич був широко розбудований та мав кілька дерев’яних церков. Давня церква Пресвятої Трійці була найбільшою та розташовувалася в центрі поселення, її ще на початку ХХ ст. називали «церквою у місті». На одвірку головних дверей був напис «Року Бжого АФЧГ Мца Мла Д ІЄ» з датою будівництва — 1593 р. [4, с. 44–45]. 1777 р. у місті згорів давній римо‑католицький храм і церкву Пресвятої Трійці перетворили на костел, перебудували і перекрили двосхилим дахом. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. її повернули греко‑католицькій громаді. Реставрував споруду майстер Кароль Тронікер [5, с. 142]. Поліхромія церкви Пресвятої Трійці мала характер повного завершеного циклу. Для неї притаманна монументальність, лаконізм композиції, широке декоративне письмо. Особливо в сценах страсного циклу Дослідники припускають, що стінопис виконали на початку XVII ст. [2, с. 198]. 1937 р. церкву розібрали.

1923–1936 рр. стараннями пароха о. Михайла Дороцького за проектом Олександра Пежанського поруч зі старою вимурували нову церкву Пресвятої Трійці [7]. Храм освятив перемиський єпископ Йосафат Коциловський 30 серпня 1936 р. [5, с. 142]. Зберігся напис, вибитий на стіні апсиди — 2. ХІ. 1927, – можна припустити, що це день першої посвяти.

Архітектура

Церква Пресвятої Трійці в Потеличі є одним з кращих зразків хрестово‑купольного п’ятиверхого храму Галичини початку ХХ ст. О. Пежанський звернувся до мистецької спадщини козацького бароко, зокрема, пам’яток видатного київського архітектора XVIII ст. Івана Григоровича‑Барського, який доповнив традиційну хрестово‑купольну схему розвинутою поперечною навою з конхами, що виходять за лінію прямокутного плану. Таким чином, виступи апсиди та поперечної нави утворюють об’ємно‑просторову систему триконха. Центральне дев’ятидільне ядро увінчують п’ять бань на восьмигранних барабанах, поставлених над середохрестям і кутовими камерами. Їхні розміри та ритми не тільки суголосні, а задають загальний композиційний лад екстер’єру споруди. Силует грушкуватих бань з маківками має вивірений рисунок, проте, з заміною давніх кованих хрестів, він втратив значну частину своєї довершеності. До головного фасаду прибудовано двох’ярусний нартекс‑бабинець. Об’єднує складну композицію об’ємів храму масивний вінцевий карниз. Особливу увагу архітектор звернув на оформлення західного фасаду, завершеного вишуканим бароковим фронтоном з волютами в основі.

Інтер'єр

У розкритті внутрішнього простору церкви Пресвятої Трійці борються дві тенденції — глибинна й висотна. Порівняно з традиційними хрестово‑купольними храмами, тут виразно виділено центральний простір, бокові нави не вливаються в нього, а оточують його. Середня нава, завдяки тому, що бічні – мають хори над кутовими камерами, домінує в інтер’єрі. Вона відкрита в напрямі іконостаса. Цей рух на перехресті нави й трансепта змінюється протилежною тенденцією — рухом вгору вертикалей опорних стовпів і лініями граней підбанника. Опорні підбанні стовпи розставлені широко, центральна баня простора, й тому — панує над інтер’єром. У цьому поєднанні двох протилежних тенденцій, очевидно, і полягає сила впливу на глядача.
Пандативи інтерпретовані як суттєва композиційна частина верху споруди, а їхня дивовижна ступінчаста форма сприймається як графічний орнамент на поверхні стін. Висота храму, ефектне піднесення опор, складність влаштування простору нагадують величну споруду давньоруського храму [6, с. 66].

Різьблені елементи обладнання церкви виконали Андрій та Микола Коверки. Це, зокрема, престіл з кивотом, тетрапод, вхідні двері.

Престіл має форму скрині, кутові пілястри вкриті різьбленою виноградною лозою, тафлі заповнені рельєфними композиціями Старозавітних жертв (Ноя, Авраама, Мельхиседека) та Новозавітним Покладення до гробу.

Кивот вирішено у вигляді церкви. У плані — це ротонда‑октаконх, що складається з чотирьох великих сегментних конх та чотирьох — меншого діаметра, що чергуються з ними. Фасади прорізані арковими нішами, що заповнені рельєфними зображеннями євангельських сюжетів та окремих руських святих. Чітко прочитуються — Антоній та Теодозій Печерський, Борис і Гліб, Володимир Великий та Іларіон Київський. Головний фасад кивота вирішений як едикула, арка якої заповнена рельєфною алегорично‑символічною іконою «Христос — виноградна лоза». Іконографія цього сюжету набула усталеної форми в українському мистецтві XVII–XVIII ст. Євхаристична тема поєднується з прекрасною декоративною формою красиво вигнутої виноградної лози з великими гронами. У об’ємно‑просторовій структурі кивота помітне прагнення відтворити сакральну топографію Константинополя — Нового Єрусалима, його найбільшу святиню — собор св. Софії. При цьому автор не прагнув створити буквальну модель Софії Константинопольської, для впізнавання «несхожої схожості» він обрав узгодженість центрального купола та півкуполів, багатство декору, складний ритм конх. Упродовж віків Софія Константинопольська сприймалася як палладіум православ’я. Споруда храму стала авторитетним зразком і втіленням християнства, з її образом пов’язували уявлення про духовний, церковний і художній авторитет [6, с. 108].

Унікальна за декоративним багатством є різьбярська композиція тетрапода. Кабріолеві ніжки стола вирішені як гротескна композиція у вигляді стилізованої фігури лева, по центру царги, під стільницею в обрамленні тугого акантового вінка зображений грецький хрест з чотирма медальйонами, заповненими анаграмою Ісуса Христа, тризубом і гербом міста Львова.

Рідкісні за програмою декорування двері, шість тафель яких заповнені лаконічними різьбленими сюжетами. Верхні тафлі відведені зображенню «Христа Вседержителя» й «Архистратига Михаїла», середній ярус — композиціям «Введення у храм» і «Явлення Христа жонам‑мироносицям», нижній – «Передача ключів апостолу Петрові» та «Повернення блудного сина».

У церкві Пресвятої Трійці зберігається давня мальована плащаниця 1663 р. У підписі до плащаниці в церкві написано, що вона походить із церкви Святого Духа. Тіло Спаса зображено горілиць на неґрунтованому полотні, по периметру полотнища на червоній смузі золотистими літерами виконано текст тропаря [1].

Іконостас

Іконостас встановили у церкві 1985 р.

Ікони

Чи не найцінніша пам’ятка сучасної церкви — це ікона «Деісус з пристоячими» з давнього дерев’яного храму, яка в сучасній споруді виконує функцію запрестольного образу. У 80‑х рр. XVII ст. в Потеличі працювала малярська майстерня жовківського іконописця Івана Рутковича. 1682 р. парафіянка церкви Пресвятої Трійці Марія Каровцева‑Петрова замовила ікону «Деісус» з портретами донаторів. Пізніше Іван Руткович повторив композицію для церкви Святого Духа в Потеличі [3, с. 80].

Стінопис та вітражі

Олександр Пежанський окрім архітектури церкви спроектував вітражі та решітки вікон у стилістиці ар‑деко. Виразні та лаконічні композиції характеризує акцентування строгої площинності, чистота ліній у поєднанні з геометризованим орнаментом. Відокремлені вікна конх утворюють цільний ідейно‑мистецький ансамбль. Програмним і композиційним стрижнем у кожній консі є зображення у круглому віконці, а орнаментика у високих аркових вікнах, що розташовуються обабіч, розкриває основну ідею. Вітражі апсиди символічно втілюють думку про споконвічність Бога: про центру міститься зображення Духа Святого у вигляді голуба, обабіч – Євхаристійні таїнства та літери «Α» і «Ω» (Альфа і Омега). Північна конха присвячена Ісусу Христу (у вікнах зображені христограма та виноградна лоза), південна має Богородичну посвяту (вітражні композиції відтворюють монограму Пречистої Діви Марії та стилізовані галузки лілій).

Довкілля церкви

На схід від церкви розташовується унікальна дерев’яна дзвіниця, яка зберегла первісні форми від 1593 р. «Не підлягає сумніву, що кожна доба світового мистецтва відбивалася на формах дзвіниць, але тому, що тип веж‑дзвіниць був у нас усталений у добу готики, то наступні впливи ренесансу, бароко, рококо, ампіру викликали незначні зміни» – зазначає В.Січинський [4]. Квадратна у плані, каркасна, з аркатурним підсябиттям під стрімкою наметовою покрівлею. При висоті 20 м споруда відзначається монументальністю та строгістю форм. Збереглися перекази, що дзвіниця вважалася головною висотною домінантою міста.

Перед західним фасадом церкви Пресвятої Трійці в Потеличі встановлені рідкісні за художньою досконалістю постаті рівноапостольних хрестителів Русі Володимира та Ольги, які виконав видатний львівський скульптор Андрій Коверко.

Пов'язані покликання

1. Косів Р. Мальовані плащаниці XVII ст. із західноукраїнських храмів: іконографія і стилістика // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. 2015. № 7. С. 112–118.
2. Логвин Г. Монументальний живопис XIV – першої половини XVII ст. // Історія українського мистецтва: у 6-х томах. Т. 2. Мистецтво XIV – першої половини XVII століття. 1967. С. 157–207.
3. Свєнціцька В. Іван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві XVII ст. К.: Наукова думка, 1966 р. 154 с.
4. Січинський В. Деревяні дзвінниці і церкви Галицької України XVI – XIX ст. Львів: Печ. ОО Василіян у Жовкві, 1925. 117 с.
5. Слободян В. Жовківщина. Т5. Історико-архітектурні нариси церков. Львів: Балтимор, 1998. 188 с.
6. Студницька М., Студницький Р. Церкви Галичини кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.: художній образ храму. Львів: ЛНАМ, 2016. – 252 с.
7. Ярошевич Д. Мій спогад про батька [Пежанський О. Г.] Ностальгія… Фотоальбом / [упор. В. Пилип’юк]. Львів: Світло і тінь, 1992. С. 9–12.