Церква Собору Пресвятої Богородиці

Історія

У Поморянах віддавна є дві церкви, які безпосередньо пов’язані з урбаністичним розвитком містечка. Поселення Поморяни відоме з середини XIV ст. У 1504 році Ян та Вікторин Сененські отримали від короля Польщі Олександра дозвіл на перетворення села на місто. Ймовірно, що у тодішньому селі, що після розпланованого міста стало передмістям, існувала своя церква. Перша згадка про передміську церкву Собору Пресвятої Богородиці зафіксована у вкладному написі на «Тріоді цвітній», подарованій церкві 1647 року; тоді парохом церкви був о. Василь. На початку XVII ст. в місті була заснована парохія Св. Трійці, фундаційний привілей для якої надав новий дідич міста Якуб Собєський.

У 1672 році Поморяни були спалені татарами; в пожежі згоріли обидві церкви — міська і передміська, а також костел. У 1674 була збудована нова передміська церква, яка згоріла вже наступного 1675 року під час здобуття міста турецько‑татарською армією.

Поморянська передміська церква під посвятою Собору Пр. Богородиці (в документах якийсь час відзначається посвята Втечі до Єгипту Пр. Богородиці) – та, що збережена донині, постала 1690 року. Про це свідчить збережений різьблений напис на надпоріжнику південних дверей в бабинець: «Кто до храму Престои Бци со вѣрою припадае Той быит в ѧком смутку то ѽте утѣху приймае Рок Бож АХЧ мцѧ августа КГ». Напис на правому одвірку: «За Епскпа Іѽсіфа Шумлѧнскаго Іеріа Андреѧ Дашківскаго». Напис на лівому одвірку: «За держави его млсти королѧ Іана Третого Anno Domi 1690 за дѧка Андреӕ Тучапскаго». Як говорить напис, до її будови причинилися о. Андрій Дашківський та дяк Андрій Тучапський. На жаль, не відомі залишаються імена майстрів. Але з самої будівлі видно, що це були професійні цехові майстри.

Історію поморянських церков дослідив історик церкви Василь Слободян [10]. Отже передміська церква збудована на місці попередніх церков, які були зруйновані під час турецько‑татарських набігів і відбудовані. Тридільна, триверха, з опасанням довкола, первісно мала емпору над бабинцем з окремим входом у південній стіні з галереї, що оточувала другий ярус бабинця; вихід на галерею вів по сходах з північного боку бабинця. На емпорі містилася каплиця (мала церква, посвята якої, наразі, невідома) з престолом, а, може й з невеликим іконостасом. Пов’язувалося це з тим, що на одному престолі двічі на день не можна освячувати Святі Дари. Як твердить Василь Слободян, з прийняттям Львівською єпархією унії у 1700 році відпала необхідність у влаштуванні окремої церкви, позаяк в греко‑католицьких церквах, як і в костелах, були дозволені бічні вівтарі, на яких можна було здійснювати друге освячення Святих Дарів. Поморянська церква дуже докладно описана у візтаційному акті, який уклав 1760 року генеральний візитатор Львівської єпархії о. Микола Шадурський: «Церква на передмісті, званому Зарудка, Собору Пр. Богородиці, на підвалинах дубових і зі споду дубова, далі в стінах зі соснового і липового гибльованого дерева, з трьома високими верхами, ґонтами побита, коштом тутешніх парохіян 1690 року, як вказує напис на одвірку, тільки за чиїм дозволом, на жаль невідомо, виставлена, покійним о. Іваном Смеречанським, тодішнім деканом поморянським посвячена. Сама по собі досить простора і гарна. З дверима дубовими на пасах і гаках залізних висячими і на такий же залізний внутрішній замок замиканими, а ззовні на колодку і скобу. В бабинці з тертиць дубових, а у вівтарі з кам’яних квадрів підлога укладена. Стеля в бабинці з дощок соснових укладена. Довкола церкви цвинтар від вулиці парканом в стовпи запущеним, а решта плотом огороджений з фірткою одною. На ньому дзвіниця в дубові стовпи в’язана висока, де‑не‑де направи даху вимагає. На ній один більший дзвін, два середні а два менші.…».

Після входження Галичини до Австрійської імперії нова влада провела реґуляцію парохіяльної мережі. До передміської поморянської парохії була приєднана міська церква Св. Трійці на правах дочірньої. На той час передміська церква і дзвіниця вимагали ремонту, що відзначено в документі за 1805 рік. На час візитації церкви митрополитом Михайлом Левицьким у 1828 році церква Собору Пр. Богородиці (Втечі до Єгипту), як відзначено: «через свою давність не є в добрім стані»… Кілька кроків від церкви на південь є дзвіниця добра». Отже, на той час церква вимагала ґрунтовного ремонту, проте жадні роботи не велися, бо про необхідність ремонту і церкви, і дзвіниці відзначає запис в церковному інвентарі, укладеному 1848 року.

Роботи розпочалися щойно 1852 року, якими церква була ґрунтовно реставрована та реконструйована. Дата ремонту відзначена на чудотворній коронованій іконі Пр. Богородиці, вмонтованій в престіл 1862 року: «Сей Храмъ Божій воздвиженъ Р.Б. 1689. Подвиженъ Р.Б. 1852. Престолъ сей с образом старимъ первіє носачимъ, Матери Божой въ многих случаях нещасныхъ для вѣрныхъ єи чтителей ласкавый поставлен естъ Р.Б. 1862». Під час тодішніх робіт церкву підважили і підвели нові дубові підвалини [під вівтарем залишилися старі] та частково пересипали зруби (збережені теслярські знаки і зачоповані гнізда від важелів в перших брусах північної і південної стін нави), зруби стягнули лисицями. Тоді розібрали аркову галерею довкола бабинця, а каплицю на ній ліквідували, перетворивши двері у південній стіні на вікно; вхід на емпору влаштували по драбині в південно‑східному куті бабинця. Про зняття галереї свідчить вищий рівень припусниць піддашшя навколо бабинця, яке сягало нижнього краю галереї, що фіксують світлини 1939 р. Тоді ж прибудували захристію до північної стіни вівтаря.

Після того, як наприкінці XIX ст. на місці дерев’яної церкви Св. Трійці збудували муровану, передміська церква Собору Пр. Богородиці стала її філією. Під час її ремонту 1901 року ґонтові покрівлі дахів і бань, та кожухування зрубу восьмерика нави було замінено на бляху. У 1903 році церкву обміряв архітектор Тадей Обмінський, працюючи над своєю дисертацією про дерев’яні церкви Галичини. Наступний поточний ремонт був проведений 1932 року, при якому вікно на місці давніх дверей на емпору закрили ґонтами. У 1930-і роки ікона Богородиці з головного вівтаря, стала вважатися чудотворною. Совєтська окупаційна влада церкву закрила для богослужінь. У 1969–1970 роках були проведені ремонтно‑реставраційні роботи (архітектори Іван Могитич, Людмила Дмитрович, будівельник Богдан Бокало). Тоді повернули ґонтове покриття бань і дахів та замінили кожухування восьмерика і стін церкви; ліквідували стовпи піддашшя довкола бабинця, розібрали захристію; у південній стіні бабинця відновили двері з колишньої емпори, але влаштувавши перед ними невеликий балкон. Також тоді відновили первісну трипелюсткову форму вікна у південній стіні вівтаря, та світловий ліхтар бані нави.

Під час Незалежности, на початку 1990‑х років, коли церкву передали греко‑католицькій громаді, знову були проведені ремонтні роботи. Тоді був ліквідований балкон, а бані, дахи і піддашшя знову вкрили оцинкованою бляхою, звели захристію — гранчасту в плані з входом у північно‑східній грані; в інтер’єрі стіни оббили ДВП та вкрили аматорськими розписами. У 2010 році замінили кожухування бабинця та знову безпідставно відтворили балкон з 1970 року.

Архітектура

Церква збудована з різаного дерева на дубових підвалинах, тризрубна, триверха, орієнтована вівтарем на схід. Складається з квадратових в плані нави і бабинця та гранчастого вівтаря; до північної стіни вівтаря прилягає пізніше зведена гранчаста в плані захристія. Центральний зруб увінчаний шоломовою банею, що виростає зі світлового восьмигранного барабану, завершеною світловим ліхтарем з маківкою. Вівтар та бабинець вінчають фальшиві цибулясті бані, які безпосередньо виростають з п’ятисхилого і трисхилого їхніх дахів. Дахи і бані вкриті оцинкованою бляхою. По периметру нава і бабинець оточені піддашшям на випусках, а вівтар — опасанням на простих стовпах. Стіни зрубів нахилені досередини. Вхід у південній стіні бабинця підкреслений дубовим порталом з різьбленим написом з датою на надпоріжнику і одвірках. Церква освітлена вікнами у північній і південній стінах нави, кожне з яких складене з п’ятьох круглих віконець у формі хреста, круглим вікном у східній стіні та вікном ключової форми у південній стіні вівтаря, прямокутними з сеґментним завершенням вікнами у північній та південній гранях барабану (первісно було кругле вікно лише у південній грані).

Інтер'єр

В інтер’єрі простір нави розкритий до дна маківки; бабинець і вівтар перекриті пласкими стелями. Нава об’єднана з бабинцем сеґментною аркою. Вузькі хори влаштовані при західній стіні нави, оперті на два прості стовпи, з виходом по крутих сходах, влаштованих у південно‑східному куті бабинця (первісний вхід вів через вузький проріз з каплиці на емпорі – з галереї через двері у південній стіні бабинця). Кам’яна хрестильниця з бабинця перенесена у вівтар і використана як підставка для запрестольної ікони (ікона з феритрону). Підлога в наві та бабинці – нова дерев’яна, на одному рівні з бетонною підлогою у вівтарі. Стіни — відкриті бруси (донедавна були оббиті картоном і вкриті непрофесійними розписами), на яких збережені фраґменти орнаментальних ахроматичних розписів.

При північній стіні нави, прилягаючи до іконостасу, розміщений вівтар (1862 р., згідно з написом на звороті ікони) – різьблений з мотивом виноградної лози (різьба ідентична з іконостасом), золочений з посрібленими виноградними ґронами, з коронованою чудотворною іконою Пр. Богородиці-Замилування в золотих шатах, вверху два образи «Пр. Богородиця‑Замилування» та «Христос‑Учитель» в картушах (XVIII ст.).

При південній стіні нави вівтар з іконою «Ісус в терновому вінку» (XVIII ст.) – різьблений, золочений у вигляді архітектурної композиції – фланкований колонками з іонійськими капітельками, з путті на антаблементах; по боках, на висоту колонок декорований різьбою у вигляді рокайлів; завершений променями зі всевидячим оком, з херувимом.

Запрестольний вівтар — дерев’яний, в стилі бароко, у вигляді здвоєних колон з капітелями по краях, на які спирається розірваний антаблемент. Ікона «Пресвята Богородиця в славі» в бароковій рамі, над нею — різьблений накладний символ Марії, в тимпані фронтону – ікона «Благовіщення», фронтон увінчаний голівкам ангелів.
Престіл з накладною золоченою різьбою, над жертовником – ікона «Пр. Богородиця з Ісусом з кулею», над нею ікона в картуші. Феритрон в пишному оздобленні з іконою «Пресвята Трійця».

Іконостас

Іконостас кін. XVIII ст., п’ятиярусний з пределами, рядової побудови, різьблений з мотивом плоду, золочений; ікони розділяють різьблені колонки. Частина ікон перемальована, празничковий ряд викрадений. Царські двері – традиційні, різьблені з мотивом виноградної лози, золочені з посрібленими плодами, в компонуванні – чотири євангелисти в краплевих клеймах та Богородиця і Благовіщення; на одвірках – Іван Золотоустий та Василій Великий (записані). Дияконські двері з образами свв. архангелів Михайла і Гаврила на повний зріст (записані); на одвірках — диякони та архангели; на піднебіннях одвірків — херувими. Ікони намісного ряду — традиційні з храмовою іконою «Собор Пр. Богородиці» (XVIII ст.); збережені ікони на пределах з біблійними сюжетами (XVIII ст.).

Ікони

На північній стіні бабинця розміщена ікона «Оплакування Христа» (XIX), Ікона «Василій Великий» в золоченій рамі, вгорі з образом (не читається) в картуші (XVIII ст.), ікона «Пр. Богородиця зі стрілою», дві з’єднані по вертикалі ікони «Бичування Христа» та «воїн‑сторож» (XIX), здвоєна ікона «Христос і Богородця» поміщена під піддашшям.

Стінопис

Збережені фраґменти ахроматичних розписів XIX ст. у вигляді орнаментів, зірок та куртини.

Довкілля церкви

Церква стоїть на північний захід від ринкової площі, на пагорбі, на колишньому передмісті Підгай; до неї веде ґрунтова дорога. Церковна ділянка вирівняна, квадратової форми, опарканена; зі старим ясеном — при західному пряслі огорожі, та групою листяних дерев — на захід від дзвіниці. По периметру, за огорожею ділянка обсаджена листяними (ясени) та шпильковими деревами. На церковне подвір’я веде двостулкова металева брама у південно‑східному куті огорожі, та дерев’яна фіртка — у західному пряслі огорожі; від брами до церкви веде асфальтова доріжка. При південному пряслі огорожі розташована дерев’яна триярусна дзвіниця стовпової конструкції, вкрита наметовим дахом з кованим хрестом на підхрестовому яблуку; нижній ярус відкритий, верхній голосниковий — у вигляді аркатури з 6‑ти півциркульних арок з кожного боку; стіни кожуховані ґонтами, дахи покриті бляхою. Між церквою та дзвіницею встановлений дерев’яний хрест, огороджений дерев’яним парканом.

Пов'язані покликання

1. Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького (НМЛ), відділ рукописів, Ркл-17, арк. 241-243.
2. НМЛ, відділ рукописів, Ркл-21, арк. 14 зв.-18 зв.
3. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАУЛ), ф. 146, оп. 20, спр. 637, арк. 2.
4. ЦДІАУЛ, ф. 159, оп. 9, спр. 1111.
5. ЦДІАУЛ, ф. 201, оп. 1, спр. 1547.
6. ЦДІАУЛ, ф. 201, оп. 1а, спр. 1664, спр. 4157 Поморянський деканат.
7. ЦДІАУЛ, ф. 408, оп. 1, спр. 70.
8. Каталог кириличних стародруків Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника Національної академії наук України. Вип ІІІ. – Львів, 2000. – С. 32-33.
9. Ігор  Скочиляс. Недатований реєстр духовенства церков і монастирів Львівської єпархії часів Онуфрія Шумлянського // Записки НТШ. – Львів, 2000.
10. Василь Слободян. Історична довідка на церкву Собору Пр. Богородиці в Поморянах, 2013 р. Департамент архітектури Львівської обласної державної адміністрації.
11. Sokalski B. Rys geograficzno-statystyczny złoczowskiego okręgu szkolnego. – Złoczów, 1885.
12. Zamorski B. Kronika Pomorzańska według źródeł miejscowych opowiedziana. – Lwów, 1867.