Церква Святої Параскеви

Історія

Перша відома письмова згадка про Крехів відноситься до 1456 р. У другому десятилітті 17 ст. (у деяких дослідженнях вказано, що давніше) на південній околиці села було засновано монастир Св. Миколая у якому згодом було побудовано велику дерев’яну триверху церкву Переображення Господнього. Цю церкву спорудили львівські майстри Андрій та Адам, розписав всередині Микола Петрахнович. Церква була освячена у 1633 р. митрополитом Петром Могилою (церква не збереглася, згоріла у 1824 р.) [2, 218; 7].

Теперішня парафіяльна церква Св. Параскеви у Крехові збудована у другій половині 17 ст., за переказами, за взірцем дерев’яної церкви Переображення Господнього Крехівського монастиря. У 1724 р. церкву Св. Параскеви ремонтував майстер Іван Хом’юк, про що свідчить напис на північно‑східному парусі церкви. У документах візитації 1740 р., записано, що прицерковна територія була огороджена парканом, біля церкви був цвинтар. Дзвіниця на той час потребувала ремонту [1, 142 зв]. У 1740‑х рр. при церкві було старше і молодше братство та два священики [1, 143].

У 1894 р. до церкви була добудована захристія [5, 82–83]. На карнизі іконостасу біля ікони ап. Петра у чині моління написано про поновлення іконостасу у 1983 р. коштом парафіян церкви Св. Преподобної Параскеви та протоєрея Івана Клеби (тоді поновлено всі написи на карнизах іконостасу й окремі ікони). У 1971–1972 рр. церкву реставровано. Парафія належить до УПЦ.

Архітектура

Дерев’яна парафіяльна церква Св. Параскеви у Крехові тридільного типу, триверха. Нава церкви є квадратною і більшою, ніж бабинець та святилище. Святилище та бабинець також квадратні у плані рівновеликі. Святилище на східній стороні є гранчастим. На другому ярусі розташовані хори, східна стіна яких виходить у наву. Світлові четверики церкви мають прямокутні вікна. Четверики увінчані восьмигранними банями зі сліпими ліхтарями з маківками. Центральна баня є вищою, ніж бокові. У банях над бабинцем та над навою є невеликі округлі віконця. Тепер прямокутні вікна також є у західній стіні бабинця. Церкву оточує широке піддашшя на фігурних кронштейнах‑випустах вінців зрубів [5, 82–83]. Бані церкви тепер покриті бляхою, піддашшя з металочерепиці. Церква має два входи: із західного боку в бабинець та з південного — в наву. Як уже згадано, за переказами церква Св. Параскеви була побудована на взірець церкви Переображення Крехівського монастиря (ця церква не збереглася). За архітектурою церква Св. Параскеви подібна до Троїцької церкви у Жовкві. Барокового вигляду верхи церкви напевно набули під час перебудови у 1724 р. майстром Іваном Хом’юком (запис про перебудову церкви цим майстром є на північній стіні нави). В описі 1740 р. церква Св. Параскеви згадана як триверха «покрита ґонтом» [1, 142 зв].

Інтер'єр

Простір церкви розгортається по осі захід‑схід. З бабинця через широкий півкруглий отвір потрапляємо в наву. Наву освітлюють чотири вікна на північній та південній стінах (по два на кожній). При північно‑західній стіні нави є вхід на хори вузькими сходами. При північній стіні нави розташований пристінний вівтар кінця 18 — початку 19 ст. з образом Богородиці з Ісусом (малярство поновлене), вгорі у медальйоні – Новозавітної Трійці. Також тут розміщений процесійний хрест 1853 р.

У святилищі при східній стіні розташована велика композиція з копією чудотворного Милятинського Розп’яття у центрі та образом Богородиці Непорочного Зачаття вгорі. Оригінальне Розп’яття у 1745 р. було проголошене чудотворним і за два роки після того перенесене зі села Новий Став неподалік від Кам’янки Бузької до костелу у Милятині (Львівщина). З того часу Милятинське Розп’яття прославилося численними чудами. У Крехівській церкві є одна із давніх його копій (оригінальку чудотворну ікону після ІІ світової війни з Милятина вивезено до Кракова). В бабинці церкви розташовані два високі пристінні вівтарі кінця 18 ст. з образами Архангела Михаїла та св. Миколая (ікони поновлені).

Іконостас

Майстерний високий шестиярусний іконостас церкви має ренесансну структуру з поділом на горизонтальні та вертикальні яруси. Іконостас містить цокольний ярус з орнаментальними композиціями, намісний ярус, ярус неділь п’ятидесятниці, празниковий, молільний та пророчий. Іконостас складається з різночасових ікон кінця 16, 17 та 18 ст. Ймовірно, коли у 1776 р. до церкви було куплені царські врата з церкви Св. Миколая Крехівського монастиря, іконостас частково «перебудували». Тоді було змінено центральну вертикаль іконостаса, вмонтовані нові царські врата з майстерним різьбленням та додано арку над ними з медальйонами з архангелом Гавриїлом і Богородицею та картуш з Нерукотворним Образом Спаса. Царські врата з різьбленою композицією Древа Єсеєвого, що представляє родовід Христа, та арка над ними були створені у 1740‑х рр. Медальйони з архангелом та Богородицею та Нерукотворний Образ також того ж часу, за манерою малярства належать видатному жовківському майстрові Василеві Петрановичеві, що виконував ікони до іконостасу у монастирській церкві св. Миколая. Центральна ікона чину Моління у церкві Св. Параскеви — Христос на престолі – була при «перебудові» іконостасу піднесена вгору і розміщена у центрі пророчого ярусу.

Найдавнішими в іконостасі церкви Св. Параскеви є ікони апостолів у чині Моління: Томи, Вартоломія, Андрія, Марка, Матея (ліва частина ряду), Луки, Івана, Симона та Пилипа (права частина ряду). Ці ікони можна віднести до кінця 16 ст. Ймовірно, вони походять з іконостасу старої парафіяльної церкви в Крехові. Ікона ап. Петра 1680 — поч. 1690‑х рр. та ікони пророків подібні до творів Івана Рутковича, який тоді працював на Жовківщині. Ці твори можна віднести до спадщини самого Рутковича або його оточення [3, 87; 4, 207].

На іконах іконостасу є кілька дат. Дата 1689 р. написана на одвірку північних дияконських врат з образом архідиякона Стефана. Ця дата є ймовірним часом створення обох дияконських врат. Друга дата — 1691 р. — написана внизу на центральній іконі чину Моління. У проміжку цих дат були намальовані більшість ікон іконостасу: празникові, неділь п’ятидесятниці та пророків. Помітно, що над іконами празників та неділь‑п’ятидесятниці працював один вправний майстер.

Ікони ап. Петра, пророків, намісна ікона Богородиці з Ісусом та центральна ікона чину Моління виділяються майстерністю виконання. Інші намісні ікони, як й образи архангелів на дияконських вратах та ікони ап. Павла і Якова в чині Моління зазнали поновлень, відповідно оцінити первісний авторський малюнок складно (оригінальна ікона Успіння з намісного ярусу зберігається у Львівській національній галереї мистецтв; в іконостасі розміщена копія, зроблена під час реставрації іконостасу у 1983 р.). Храмова ікона двох св. Параскев (преподобної та великомучениці) відноситься до першої половини 18 ст. (ймовірно, до часу поновлення церкви у 1720‑х рр.). Ґрунтовне вивчення ікон цього ансамблю ще попереду.

Ікони

На стінах церкви розташовано доволі багато ікон різного часу 16–20 ст. Основну цінність становить епістилій (довга горизонтальна дошка) зі святими та біблійними сценами намальованими у другій половині 16 ст. Епістилій розташований на зовнішній стіні хорів, однак первісно він, припускаємо, належав до іконостасу старої церкви. Такий спосіб розташування зображень в іконостасі на довгій горизонтальній дошці притаманний для середньовічного іконопису. Однак щодо тематики зображень крехівський епістилій є унікальним. Тут представлено (зліва направо): св. великомученицю Параскеву з хрестом та пилою у руці (інших її прикладів з пилою в руці – символом мучеництва нам не відомо), св. монаха Саву з посохом, Нерукотворний Образ Спаса, Старозавітну Трійцю, В’їзд Христа в Єрусалим, Нерукотворний Образ Спаса, Христа Пантократора, св. Миколая, св. Микиту Бісоборця, св. преподобну Параскеву (яка тут в короні, що є атрибутом мучениці, а не монахині). Отож на епістилії зображено двох святих Параскев, так само як і на намісній іконі в теперішньому іконостасі, що свідчить, що давніше у церкві шанували і преподобну Параскеву і великомученицю (подібно, обом святим Параскевам посвячено церкву у Львові). Епістилій також виділяється двома майже ідентичними Нерукотворними Образами Спаса. Окрім того, не так часто на іконах того часу можна побачити св. Микиту Бісоборця та монаха св. Саву Освяченого, які також зображені на цьому епістилії. Можливо їхні образи пов’язані зі святими патронами замовників. Загалом пам’ятка є унікальною у всіх відношеннях і є цінним джерелом до історії українського іконопису.

На увагу також заслуговує ікона Переображення Господнього, яка, ймовірно, намальована жовківським майстром Іваном Поляховичем (за архівними джерелами діяв у 1624–1668 рр.). І. Поляхович був братом ігумена Крехівського монастиря Васіяна Савчака. Бароковими рисами вирізняється майстерна ікона Богородиці Замилування. Вкладний текст та дата — 1773 р. — написані на іконі св. преподобної Параскеви, що представляє святу покровительку церкви у повен зріст.

Довкілля церкви

На захід від церкви в одній з нею лінії розташована дерев’яна дзвіниця. Дзвіниця квадратна у плані, триярусна, вкрита високим чотирисхилим наметовим дахом. Нижній перший ярус дзвіниці колись був відкритим, через нього вів вхід на церковне подвір’я [5, 82–83]. Тепер дзвіниця покрита металочерепицею.

Пов'язані покликання

1. Генеральна візитація Львівської дієцезії 1740–1744 рр. Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. Відділ рукописів і стародруків. Ркл-17.
2. Вуйцик В. Монастир Св. Миколи ЧСВВ у Крехові. Володимир Вуйцик: вибрані праці. До 70-річчя від дня народження. Вісник Укрзахідпроектреставрації. Львів, 2004. № 14. С. 194-227.
3. Зілінко Р. До питання атрибуції та датування творів Івана Рутковича і його оточення. Літопис Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Львів, 2007. № 5. С. 79-99.
4. Овсійчук В. Майстри українського барокко: Жовківський художній осередок. Київ: Наукова думка, 1991.
5. Слободян В. Жовківщина. Т. 5. Історико-архітектурні нариси церков. Львів, 1998.
6. Українські церкви Жовківського району. Книга 2. Ілюстрований каталог. Львів: ЛНАМ, 2021.
7. Кубай М. Історико-архітектурна довідка на пам'ятку архітектури і містобудування Крехівський монастир св. Миколая. http://diaz-zhovkva.org.ua