Церква Різдва Христового

Історія

Перша писемна згадка просело датується 1439 роком. У давнину село належало до так званих земель королівщин, тому тут періодично проводились переписи маєтків (люстрації) для збирання податків. У 1515 році село займало 9 ланів землі. Тут існувала корчма та жорна, на яких селяни мололи своє зерно. Податок з корчми та жорен становив разом 12 грошів за рік. Пізніше за часів управління Сигізмунда І (1506–1548) королівські прислужники пробували збільшити панщину: вони переміряли сільські землі і наказали працювати по 2 дні на тиждень від лану. Селяни були категорично проти цього і в 1537 році їм навіть вдалося якимось чином добитися в королівській канцелярії підтвердження свого привілею на восьмигодинну панщину, яку й виконували до 1565 року. Люстрація того ж 1565 року вказує, що в селі проживало 68 селянських сімей, сімнадцять з яких були недавно поселені на поміщицьких та пустуючих землях. Уже в цей час у селі було помітне майнове розшарування селянства: п’ять сімей мали по 10 гектарів землі, п’ять — по 7,5, тридцять три — по 5, чотири — по 2,5 гектара. Нові поселенці були наділені півлановими (10 га) наділами, за які повинні були відробляти по два дні панщини на тиждень. У селі був млин на один камінь і фільварок. У фільварку нараховувалось 53 голови великої рогатої худоби, 78 свиней, 120 штук птиці. Фільварковий врожай становив 1005 кіп різного зерна (копа — 60 снопків). В основному сіяли жито, овес, гречку. До нашого часу дійшло дві люстрації Добрян з 1570 року. Тоді село спробували ще раз перевести на відроблення дводенної панщини і тому адміністрація фільварку силою примушувала селян освоювати нові землі, щоб їхні наділи досягали 20 гектарів. До фільварку належало 90 гектарів, і щоб забезпечити його робочою силою, сюди примушували ходити на панщину людей з Люб’ян, Бродок, Димівки. Усім життям сільської громади керував тивун. За свою службу він був звільнений від сплати податків. А представником королівської влади в селі був війт, який і був господарем фільварку. З усіх податків шоста частина йшла йому [1]. У 1582 році ієромонахом Григорієм Панашівським в Добрянах було засновано василіянський чоловічий монастир Вознесіння Господнього [3]. З податкового реєстру 1603 р. дізнаємося, що в селі було вже чимало бідняків — 2 загородники та 20 комірників. Одні та другі були безземельні [1].

Сумну картину господарського становища села після серії татарських нападів подає люстрація 1628 р. Із 17 ланів оброблялися лише 5, у селі проживало лише 9 сімей на п’ятигектарних наділах. Тут же вказується, що в Добрянах збирали мито, сума якого становила 30 золотих на рік (у 5 разів більша від прибутку млина) [1].

Особливо пограбували Добряни у 1647 р. війська князя Яреми Вишневецького. Пізньої осені 1648 р. село знищили татари. У Львівському центральному державному історичному архіві зберігається свідчення селян Хоми Яценишина і Сеня Рум’яча про неможливість сплати селом подимного податку в 1649 р. [1]. В 1680 році була збудована ц. Благовіщення Пресвятої Богородиці Добрянського монастиря [6, 89]. 12 лютого 1694 р., після невдалої спроби захоплення Львова, у Добрянах при відступі ночувала 60 000 татарська орда, яка спалила село. Збереглися пом’яники Добрянського монастиря, від 20 липня 1710 року, і 7 листопада 1717 року [3]. У 1718 році відбудована ц. Благовіщення Пресвятої Богородиці Добрянського монастиря [6, 89]. У 1772 році територія Галичини увійшла до складу Габсбурзької монархії (від 1804 — Австрійської імперії). У 1786 році було засновано німецьку колонію Дорнфельд (нім. Dornfeld — колючкове поле) [1]. В 1776 році монастир в Добрянах було приєднано до монастиря Святого Юрія у Львові [3]. А в 1777 р. Добряни купив великий земельний магнат граф Потоцький. В 1814 році за о. Андрія Танячкевича, був побудований мурований храм Різдва Христового в Добрянах, за проєктом архітектора Міхаеля Фабрі. Дах храму був покритий ґонтом. [4, 30–31], [11, 266]. У 1865 році в селі було засновано школу, вчитель якої одержував мізерну зарплатню — 100 золотих. В другому томі Словника географічного Королівства Польського та інших слов’янських теренів, за 1881 рік, зазначається, що в селі є 125 хат і проживає 725 осіб, є греко‑католицька парафія і однорічна школа [10, 84]. З шематизму Львівської греко‑католицької Митрополичої Архідієцезії за 1882 рік, довідуємося, що храм Різдва Христового в Добрянах, належить до Щирецького деканату. Патроном храму був Давид Абрагамович. Парохом є о. Яків Підлісецький, 1842 р. н., висвячений у 1870 р., вдівець. Громада налічує 593 вірних. Дочірньою є парафія Воздвиження чесного Хреста в с. Попеляни, чисельністю 403 вірних [9, 176]. У 1896 році в селі Добряни було вже близько 140 хат, тоді ж було засновано читальню і здійснено канонічну візитацію храму [1], [6, 351]. Втікаючи від недолі, 13 сімей емігрувало за океан. Хоча в селі й існувала однокласна дворічна школа з одним учителем і відвідувало її понад 160 дітей, усе ж тут нараховувалося 55 чоловік зовсім неграмотних, а ще 20 ледве вміли підписуватись. Велике було і майнове розшарування селянства. Тут нараховувалось 40 куркулів, у той же час було 55 бідняцьких сімей, які не могли прохарчуватися зі свого господарства. У 21 господарстві не було ніякої худоби, до 100 чоловік ходили на заробітки до міст. Великим землевласником була церква, якій належало 59 га землі [1]. Станом на 1903–1906 роки, храм був не застрахований, громада налічувала 810 осіб [6, 351], [7, 334]. В 1908 році ц. Благовіщення Пресвятої Богородиці Добрянського монастиря намалював Олександр Лушпинський [5, 91]. Того ж року в ц. Різдва Христового була зроблена канонічна візитація, під час якої о. Яків Підлісецький отримав крилошанські відзнаки [8, 365]. В 1909 році число парафіян збільшилось до 825, і відомо про Церковне Братство чисельністю 120 осіб [8, 365]. З шематизму за 1914 рік, відомо що о. Яків Підлисецький на той час ще був парохом [9, 397]. Цього ж року в селі був встановлений пам’ятник Тарасу Шевченку, на честь 100‑річчя від дня його народження. В 1915 році була зруйнована дерев’яна ц. Благовіщення Пресвятої Богородиці Добрянського монастиря [5, 89–91]. В січні 1916 року помер о. Яків Підлісецький, і завідателем був призначений о. Петро Стернюк, який пробув тут до 1921 року. Після нього парохом в Добрянях був о.Володимир Скоробогатий, за якого церкву відновили і покрили бляхою [4, 43]. В шематизмах за 1924 і 1927 роки, вказано що завідателем храму Різдва Христового в Добрянах, був о. Теодор Чаниж, 1897 р. н., висвячений у 1926 році, одружений. Також вказується дата побудови храму — 1814 рік, і те що він є застрахований в товаристві «Дністер» [11, 266], [12, 266]. В 1928 році парохом був о. Іван Михайлів 1883 р. н., висвячений у 1909 р., одружений. [13, 101]. У 1934 р. в Добрянах продовжувала працювати стара читальня, у якій нараховувалось всього 300 книжок. В ній працював театральний гурток. Через два роки на власні кошти селяни збудували власну читальню з місцевого матеріалу, дерево возили з лісу із‑за Красова. В ній молодь ставила п'єси, давала концерти. Щоб поставити виставу, селяни мусили йти по дозвіл до польських жандармів, які перевіряли репертуар. В 1946 році від рук нквд загинув парох храму о. Леонід Щирба. У 2013–2014 роках поліхромію святилища храму виконали Юрій Вербовський та Андрій Комарницький (іконописне об’єднання «Алімпій»).

Архітектура

Мурована, двоверха, однонавна, тридільна в плані церковна споруда. Вирішена у модерному стилі. Нава і бабинець є прямокутними в плані. Однакової ширини. Купол з вежею‑дзвіницею розміщений над бабинцем. Храм розташований по осі захід‑схід. Дах нави є трисхилим, покритим бляхою. Вежа‑дзвіниця над бабинцем має прямокутну форму. Зі східної сторони до храму примикає приміщення святилища, яке є нижчим за храм вірних. Має в плані аркоподібну форму. Дах над святилищем є півконусним, який переходить у двосхилий. Верх вежі-дзвіниці увінчаний восьмигранним куполом, який кріпиться до прямокутної форми вежі. Над куполом є закритий восьмигранний ліхтар, увінчаний короною з золотих трикутників, які обрамлюють пірамідальне завершення на яке прикріплені яблуко і хрест. На всі чотири сторони вежі-дзвіниці виходять аркоподібні вікна, які є закритими жалюзями з хрестами по середині. Раніше хрестів‑перегородок не було. Зі східної сторони вікно є значно меншим. На рівні піддашшя фасад храму прикрашає декоративний карниз. Фундамент храму є невисоким, кам’яним. Вхідні двері є дерев’яними, прямокутними. Над вхідними дверима є півкруглий кований дашок який був дороблений пізніше і є не автентичним. Над вхідними дверима є прямокутна горизонтальна ікона, а вижче на рівні хорів, є прямокутне вікно, яке вміщене в нішу з легко вигнутим верхом. Фасад ділиться по ширині на три частини, середня з яких легко виступає до переду. Ширина середньої частини дорівнює ширині вежі що над нею. Над карнизом є зрізаний фронтон, який так само ділиться на три частини, які утворюють два трикутники і прямокутник посередині. Краї фронтону увінчані кам’яними хрестами. З південної сторони бабинця є прямокутне вікно. З північної сторони храму є аналогічне вікно, яке закрите картиною. У наві є шість прямокутних вікон, по три з кожної сторони. Верхня сторона вікон є злегка вигнутою до гори. Над навою встановлений ліхтар‑сиґнатурка, опертий на кубічну основу з пірамідальним верхом. Основа прикрашена двома аркоподібними заглибленнями з хрестами. Раніше цієї основи не було, був лише восьмигранний суцільний ліхтар. Верхи дахів також увінчані хрестами. Зі східної сторони прямокутні вікна посередині стіни у святилищі та в ризниці.

Інтрер'єр

В інтер’єрі храму домінують арчаті форми. Інтер’єр храму однонавний, просторий, світлий. Склепіння нави поділяється на три частини завдяки підпружним аркам. Те саме стосується стін нави. Таким чином маємо три арки вздовж нави і по три арки вздовж стін нави над вікнами. Арки спираються на масивні прямокутні стовпи. Склепіння нави є півциліндричним у вигляді трьох секцій в яких вітрила плавно переходять у півкругле склепіння. Між храмом вірних і святилищем є високий дерев’яний чотириярусний іконостас оригінальної форми. По обидві сторони від іконостасу розташовуються два бічні пристінні вівтарі. З північної сторони до прямокутного стовпа‑пілястри кріпиться дерев’яний амвон (казальниця). На всіх інших пілястрах розміщенні пристінні вівтарі. Хори в храмі є мурованими, знаходяться вони над бабинцем. Між навою і бабинцем та хорами є груба стіна, в якій є три отвори у формі арок на рівні бабинця. Центральна арка є більшою за бічні. Над центральною аркою є такої ж ширини арчатий віконний проріз на рівні хорів, та два віконні прорізи з легким опуклим верхом над іншими арками. В цих отворах є металеві решітки в половину їх висоти. З північної сторони у бабинці є сходи, які ведуть на хори. Штучне освітлення в наві забезпечується двома павуками (більшим і меншим) та пристінними світильниками. Вівтарна частина є аркоподібною в плані, завершена комбінованим перекриттям ― конхою і склепінням. По центру східної стіни святилища є прямокутне вікно, подвійний відкос над яким врізається у форму конхи. Кивот на престолі є триверхим з відкритими ліхтарями та чотирма іконами на кожній зі сторін, авторства Антона Манастирського. Реставрував кивот Остап Сойка [4, 51]. Металевий семисвічник у формі писанки за престолом у 2015 році запроєктували подружжя митців, Андрія та Марини Комарницьких.

Іконостас

Пірамідально‑синусоїдний силует іконостасу зумовлений півциркульним арковим ажурним прорізом над царськими воротами, який надає динамічного архітектонічного ритму верхнім ярусам. Іконостас чотириярусний, характерний синусоїдним рухом в динаміці празникового і апостольського рядів, а також овальними медальйонами пророчого ряду. В колористиці іконостасу домінують зелені, рожеві та коричневі кольори основ конструкції імітованої під мармур, які органічно доповнюються позолоченими різьбленими накладками та рамами. Фон в іконах апостольського ряду є блакитним, в інших іконах він ближчий до сірого. Приблизне датування іконостасу кін. ХІХ — поч. ХХ ст. Різьблений декор царських врат складають реалістичні мотиви вазону та виноградної лози. У шести каплевидних іконах, присутній сюжет Благовіщення та чотири євангелисти. За своєю формою царські ворота є близькими до царських воріт Вощатинського іконостасу. Привертають увагу бічні ікони намісного ряду, які мають виразні римо‑католицькі впливи. Зліва ікона святого Інатія Лойоли, справа святого апостола Якова. Обоє святих зображені повнофігурно. На намісних іконах, традиційно, зліва Богородиця Одигітрія, справа — Христос Вседержитель. Христосі Богородиця намальовані півфігурно. Усі чотири ікони намісного ряду є однакового розміру, мають аркоподібну форму і обрамлені в позолочені рами. В іконі св. Якова, фон є блакитним, на інших — сірим. Німби на іконах Христа, Богородиці та святих є золотими. Під намісними іконами в профільованих рамах збереглися первісні ікони, намальовані прямо на дошках іконостасу: під іконою Христа Вседержителя, також ікона Христа, але зі сферою в лівій руці, а не Євангелієм, під іконою Богородиці, така ж ікона, під іконою св. Ігнатія Лойоли, - св. Миколай, а під іконою св. Якова — св. Іван Богослов [4, 52]. На дияконських дверях у повен зріст на темно‑сірому фоні, без німбів, зображені архангел Михаїл з мечем та щитом (зліва) та архангел Гавриїл з лілією (справа). Над царськими дверима в прямокутній позолоченій рамці, є ікона Тайної Вечері. По обидві сторони від неї щільно прилягаючи одна до одної спадають дванадцять празникових ікон (по шість з кожної сторони). Ікони розміщені в такому порядку (від ікони Тайної Вечері, по обидва боки): Різдво Пресвятої Богородиці і Різдво Христове, Введення в Храм Пресвятої Богородиці і Стрітення Господнє, Благовіщення Пресвятої Богородиці і Богоявлення Господнє, Вознесіння Господнє і Преображення Господнє, Зіслання Святого Духа і В'їзд Господній у Єрусалим, Воскресіння Господнє і Успіння Пресвятої Богородиці. Над іконою Тайної Вечері розміщена прямокутна ікона Деісіс (Моління, Триморфон). На іконі зображений Христос як Великий Архиєрей з пристоячими Богородицею та Іваном Предтечею. Аналогічно до руху попереднього ряду, з обох сторін є по три ікони, на кожній з яких намальовано по двоє апостолів, разом дванадцять. Особливістю цього ряду є стрілчасті арки над кожним з апостолів і блакитний фон. Вгорі біля Триморфону можемо впізнати апостолів Петра і Павла, за ними євангелисти Іван та Лука, далі апостоли Андрій Первозванний та Симон Кананіт, євангелисти Марко та Матей, апостол Вартоломій, та апостол Тома. Ще двох апостолів не вдалось ідентифікувати. Над іконами апостолів у чотирьох овальних медальйонах є дванадцять пророків (по три в кожному медальйоні). Увінчує іконостас Розп’яття, під яким є різьблена підставка з херувимом. У пределах ікон немає, а є лише декоративні накладки у вигляді рівнораменних хрестів у колах, в оточенні різьблених рослинних накладок‑декорів. Над іконами Христа і Богородиці в намісному ряді накладки у вигляді виноградних грон, а над іншими іконами схрещені лаврові галузки. Усі ікони виконані у реалістичній стилістиці.

Ікони

По обидві сторони від іконостасу розміщені два пристінні вівтарі. З лівої сторони у вівтарі є храмова ікона Різдва Христового. З правої сторони – ікона Успіння Пресвятої Богородиці. Над північним вівтарем є ікона зі сценою Проповіді Івана Хрестителя. Над південним – ікона Стрітення Господнього. Усі ікони датуємо ХІХ століттям. Біля казальниці є переносна ікона Різдва Христового. Навпроти казальниці розміщений вівтар з іконою Матері Божої Неустанної Помочі. На південній стіні нави під першим вікном є горизонтальна ікона Тайної Вечері, за зразком твору Мікеланджело, під другим вертикальна ікона — Успіння Пресвятої Богородиці, намальована на блясі. При стовпах наступної арки, є два пристінні вівтарі. На південній стороні з іконою св. Миколая, на північній з іконою Святої Родини. Також є переносна ікона Успіння Святої Праведної Анни та Розп’яття. Останнє намальоване Мариною Комарницькою.

Стінопис

Цінною є поліхромія святилища, виконана Юрієм Вербовським у 2013–2014 роках. На східній стіні під вікном бачимо сцену Різдва Христового, а точніше Поклоніння Дитяті, де в центрі зображена Богородиця з Ісусом на червоному ложі. По лівій стороні бачимо трьох царів з дарами. По правій — святого Йосифа і двох пастухів з вівцею. Один з пастухів має гуцульський топірець — бартку, інший у гуцульському киптарі і вишиванці. На склепінні святилища зображений Христос Емануїл у Славі зі згортком на якому написано: «Днесь Предвічний Рождається». На грудях у Христа Святий Дух у сфері у вигляді голуба. Христос сидить на золотій веселці. За Ним бачимо трикутну блакитну і коричневу круглу мандорли. Довкола сфери чотири символи євангелистів. Позаду Христа білий сувій, що символізує Небо, на ньому два світила — сонце і місяць. Цей сувій згортають два ангели. Це символізує Другий Прихід Ісуса Христа. На відкосі вікна святилища зображена декоративна восьмикутна зірка, в середині якої в колі написано: «Христос Росився Славіте Його», традиційне різдвяне вітання християн в Україні. Також на зірці є чотири крила херувима, що символізує що цю вістку ми отримали від ангелів. На рівні середини вікна святилища над композицією Поклоніння Дитяті, є напис: «Слава во вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління!».
На склепінні нави присутні сюжети Преображення Господнього та Воскресіння Христового та Коронування Богородиці. А також зображення чотирьох євангелистів в овальних медальйонах з символами та ангелів. На західній стіні між арками, намальовані апостоли Петро і Павло. Арки декоровані фризовими орнаметальними трафаретними композиціями на основі стилізованих рослинних мотивів. На східній стіні над тріумфвльною аркою є напис‑цитата слів Господніх з книги пророка Єремії: «Слухайтеся голосу Мого, і Я буду вам Богом, а ви будете народом Моїм», та зображення двох ангелів: одного з книгою іншого з лавровою галузкою.

Довкілля церкви

Недалеко від храму є пам’ятник встановлений мешканцями Добрян, з нагоди 100‑ліття від дня народження Тараса Шевченка, скульптор Верещинський. З південної сторони храму є цвинтар. Серед надгробків є могила пароха о. Леоніда Щирби, який загинув від рук нквд у 1946 році.

Пов'язані покликання

1. Київська Русь — це Україна: ідея з якої все почалося… Інтерв’ю Богдана Зятика з Андрієм Комарницьким [Електронний ресурс] // Фотографії Старого Львова. —  24.05.2022 — режим доступу до статті: https://photo-lviv.in.ua/kyivska-rus-tse-ukraina-ideia-z-iakoi-vse-pochalosia/?fbclid=IwAR056eOdwKwZd28hmokt1Zl8MrghkMIIc2TDHl6HhVioQeOzN82X3PanEbI
2. Книш А. Невигадана 500‑літня історія Добрянського монастиря [Електронний ресурс] / Андрій Книш // Фотографії старого Львова — 2.02.2017 — Режим доступу до статті: https://photo-lviv.in.ua/nevyhadana-500-litnya-istoriya-dobryanskoho-monastyrya/
3. Слободян В. Історія церков села Добряни. До 200‑річчя церкви Різдва Христового. / Василь Слободян — Дрогобич: Коло, 2014. —  120 с.
4. Слободян В. Українські дерев’яні церкви в рисунках Антона Вариводи. / Василь Слободян. —  Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2020. —  312 с.
5. Шематизмь Всего Клира греко‑католицкои Митрополичои Архієпархіи Львовскои на рокь 1903. —  Львовь‑Жовква: Накладом Арієпархіяльного Клира, Печатнія оо. Василянь, 1903. —  458 с.
6. Шематизмь Всего Клира греко‑католицкои Митрополичои Архієпархіи Львовскои на рокь 1906 — Львовь: Накладом Арієпархіяльного Клира, 1906 — Жовква: Печатня оо. Василіянь, 1905. —  426 с.
7. Шематизмь Всего Клира греко‑католицкои Митрополичои Архієпархіи Львовскои на рокь 1909 — Рочникь 65. —  Впоряд. о. Семковь В. —  Львовь‑Жовква: Накладом Арієпархіяльного Клира, Печатня оо. Василіянь, 1909. —  369 с.
8. Шематизмь Всего Клира греко‑католицкои Митрополичои Архієпархіи Львовскои на рокь 1914 — Рочникь 70. —  Львовь: Накладом Арієпархіяльного Клира, Зь печатні оо. Василіянь в Жовкві, 1913. —  614 с.
9. Шематизмь Всечестного Клира Митропол. Архідієцезіи греко‑католической Львовской на рокь 1882 — Львовь: Изь типографіи Ставропигійського Института подь управленіемь Стефана Гучковского. —  366 с.
10. Шематизм Гр. Кат. Духовенства Львівської Архієпархії на рік 1924. —  Львів: Накладом священичої кооперативи «Власна допомога», Печатня оо. Василіян у Жовкві. —  334 с.
11. Шематизм Гр. Кат. Духовенства Львівської Архієпархії на рік 1927. —  Річник LXXІII — Львів: Накладом священичої кооперативи «Власна допомога», Печатня оо. Василіян у Жовкві. —  338 с.
12. Шематизм Гр. Кат. Духовенства Львівської Архієпархії на рік 1928. —  Річник LXXІV — Львів: Накладом канцелярії митрополичої консисторії. —  151 с.
13. Dobrzany (3) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. —  Warszawa: Druk «Wieku», 1881. —  Т. II. —  S. 84. (пол.).— S. 84. (пол.)