Церква Преображення Господнього

Історія

Тустановичі та монастир Борислав вперше згадуються у писемних джерелах від 19 березня 1387 р. Документ 1525 р. фіксує, що с. Тустановичі перебувало у володінні Матвія Міхаловського, Ігнатія та Михайла Тустанівських, а також згадує річку Осничу, в якій у місці броду була солена вода. Тобто вже на початку XVІ ст. тут зафіксована соляна ропа, яку використовували для виварювання солі в найдавніших промислах Прикарпаття.

З другої половини XIX ст., коли після винаходу гасової лампи та процесу рафінації нафти зростає попит на чорне золото, село починає бурхливо розвиватися. 1908 р. — зі свердловини «Ойл Сіті» у Тустановичах з глибини 1016 м отримали рекордний фонтан нафти з дебітом близько 3 тис. т на добу. Чисельність населення Тустанович і сусідніх сіл почало стрімко зростати.

1930 р. села Мражниця, Баня Котівська, Губичі й Тустановичі приєднали до Борислава, а 26 липня 1933 року розпорядженням Міністра внутрішніх справ Польщі Борислав і приєднані до нього села отримали статус міста, так званий Великий Борислав, який став найбільшим центром видобутку нафти в Європі.

Перші відомості про парафію в Тустановичах датуються 1507 р. Подальші згадки належать до 1515 р. та 1589 р. Тут були дві церкви: парафіяльна — в центрі села, інша — Святого Миколая — на цвинтарі. Попередня церква Преображення Господнього була збудована коштом дідича села, графа Миколая Наленча Остророга 1745 р. Це була дерев’яна хрещата в плані, одноверха будівля. Низький восьмерик нави, який ховався у двосхилих дахах бокових рамен, вкривала шоломова баня з маківкою [2, с. 53].

На місці цієї церкви 1908 p. звели новий мурований храм. Заопікувався будівництвом і внутрішнім вистроєм споруди парох о. Іван Дашкевич гербу Корибут.

Сином отця був знаний громадсько‑політичний діяч, генерал‑хорунжий армії УНР, правник Роман Дашкевич. Генерала Романа Дашкевича вважають батьком української артилерії. Він був одним з організаторів і діячів товариства Січових Стрільців у Галичині та одягнув вояків у блакитні мундири. За словами Петра Франка: «Дашкевич за власні кошти і за кошти своїх батьків закупив січовикам не лише мундири, а й кріси та кулемети. Ця родина добре усвідомлювала, що таке формування власної держави, і дуже дбала про вишкіл молодого покоління» [4]. Дружиною Романа Дашкевича була Олена Степанівна. Син Ярослав Дашкевич — історик, директор Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України.

Архітектура

Церква збудована в 1907–1908 рр. за проєктом архітектора-інженера Мельничука. Вона належала до найчисленнішого в сакральній архітектурі Східної Галичини кінця ХІХ — початку ХХ ст. архітектурного типу — хрещатого, увінчаного великим куполом, храму. Архітектурний декор фасадів з аркатурними фризами, біфоріями та півколонами з кубовими капітелями близький до неороманської стилістики.

Інтер'єр

У цій центричній споруді простір сприймається неподільним цілим, що поєднує паству в спільній молитві. Широкі проходи, незагромадженість інтер’єру дозволяють сприймати вівтар як ціле. Хори в наві при такій структурі неможливі, тому вони винесені з основного простору й розташовуються над нартексом.

Композиція інтер’єру проста, маси виразно почленовані, простір прозорий та елегантний. У цьому храмі особливо виразно виявлено просторовий хрест, порівняно чітко прочитується ієрархічний рух різних за конфігурацією криволінійних перекриттів: склепінь, арок, пандатив. В інтер’єрі застосований ордерний декор, стіни гладкі, не загромаджені зайвими формами та готові прийняти фресковий розпис.

При вході в церкву, перш за все, привертає погляд іконостас, вплив якого поширюється на все предметне середовище храму. З ним узгоджуються амвон, бічні вівтарі, ківорій, синтрон тощо. Він є тим об’єднавчим центром, що надав організуючого начала внутрішньому простору храму. Автор різьбленого декору Андрій Сабарай, який об’єднав елементи обстави спільністю орнаментальних мотивів і композицій [1, с. 150]. У церкві сім бічних вівтарів. Два з них — з живописними іконами «Василія Великого» та «Йосафата Кунцевича», які виконав А. Монастирський. Інші вівтарі (Найсвятішого Серця Ісуса, Непорочного Зачаття Богородиці, Святого Миколая, Зняття з хреста, Оплакування) мають рельєфні поліхромні композиції.

В архітектурі церкви важливе художнє значення має амвон, призначений для читання Святого Письма, виголошення богослужебних текстів і проповідей. Це типовий для церков того часу пристінний амвон з пластичним позолоченим декором.

У вівтарі привертають увагу киворій у вигляді легкого балдахіна з декоративним ліхтарем, увінчаним хрестом, що піднімається на чотирьох стовпах, які поставили на кутах престолу та архітектурно‑скульптурний ансамбль Горного сідалища з рельєфним образом «Преображення Господнього». Слід зазначити, що надто яскраві барви рельєфних образів дещо дисонують з виваженою за колоритом і пропорціями архітектонікою бічних вівтарів і синтрона.

Добре збереглися типові для церков Галичини початку ХХ ст. тетрапод, лавиці та семисвічник. Фронтальна площина тетрапода має традиційне різьблення, у якому в одній символічній композиції «Дар Бога» переплітаються мотиви, що втілюють християнські чесноти: хрест як втілення віри, книга закону — символ справедливості, якір — надія та спасіння, лавр — символ вічного життя, лілія — непорочної чистоти.

Непересічними за майстерністю виконання та мистецькою вартістю є хрест і два свічники на тетраподі, виконані технікою сухого різьблення.

Іконостас

Іконостас церкви в Тустановичах авторства А. Сабарая та А. Монастирського — невеликий за розмірами, але досконалий формами й пропорціями. Він органічно вписується в інтер’єр і вартий того, щоби розглянути його докладніше. Іконостас не широкий, а високий, щоби надати композиції більшої імпозантності, майстер піднімає його на невисокий цоколь, над яким проходить ярус предел, вище — намісний ряд, далі «празники» у два яруси. Середнє дуже широке прясло, фланковане коринфськими пілястрами та колонами, вміщує царські врата. Царські врата з намісними іконами обабіч утворюють урочистий чотириколонний портик, уступом нижче розташовані дияконські врата, теж обрамлені колонами. У різьбленні царських і дияконських врат впадають у вічі високий рівень майстерності та засвоєння законів класичного пластичного моделювання. Над шестиколонним портиком розташований антаблемент, на вузькому фризі якого в прямокутних рамах зображені празники. Апостоли згруповані по два в широких арках, над ними, серед ажурних орнаментів у медальйонах, — зображення пророків.

У намісному чині храмову ікону та зображення Святого Миколая розташовували над дияконськими вратами. Програма предельних ікон розкриває старозавітні прообрази Богородиці та Ісуса Христа. Під намісною іконою з зображенням Богородиці з немовлям розташована композиція «Неопалима купина», зображенню Ісуса Христа відповідає предела з композицією «Скрижалі Мойсея».

Багате на різьблені оздоби завершення центрального прясла, де міститься ікона Христа‑Вседержителя обрамлена акантовими завитками, переплетеними з розетками та голівками херувимів. Вище у круглому медальйоні – ікона Бога‑Отця. Увінчує композицію центрального прясла Розп’яття, якому поклоняються стрункі ангели з розправленими золотими крилами та молитовно складеними руками. Вони одягнені в шати білого, зеленого та червоного кольору — кольору Віри, Надії та Любові [3, с. 145].

Ікони

З попереднього храму перенесли вівтарний образ Благовіщення, намісні ікони Ісуса Христа і Богородиці з Дитятком XVIII ст. Вони виконані на дереві та мають ритоване позолочене тло. Ікони потребують реставрації, зокрема, дослідження щодо записів.

Стінопис

На думку Л. Скопа, поліхромія церкви належить пензлю А. Монастирського. Стилістика стінопису повністю узгоджена з неороманським декоруванням фасадів і виконана у руслі так званого Середньовічного Відродження, одного з варіантів історизму. Стіни вкриті щільним килимом орнаментики. Рівні поверхні оздоблені рапортними композиціями, утвореними пальметками, розетками, квадрифоліями заповненими хрестами тощо. Значна площа стін відведена під імітацію кам’яного мурування (цей малюнок характерний для тогочасних паперових шпалер). Архітектурні членування підкреслені фризами з зображенням акантових завитків, виноградних лоз, терну і шипшини, останні мотиви запозичені з готичних ілюмінованих книг.

Криволінійні поверхні відведені фігуративним зображенням і сюжетним композиціям. Склепіння над вівтарем і хорами заповнені сценами, що пов’язані з небесною сферою: на тлі блакиті та хмар намальовані «Новозавітна Трійця» і «Непорочне Зачаття Богородиці». Культ непорочності Діви Марії набув популярності на українських теренах у ранньомодерну добу. Східна православна церква не визнає цього догмату, однак не заперечує непорочності Марії. Митці зіткнулися з проблемою зображення такого абстрактного поняття як Непорочне Зачаття. В іконографії Непорочна Марія зображується у вигляді діви (відображення душі Богородиці), одягненої в білу туніку та блакитну мантію, оточеної сяйвом, довкола Її голови — ореол із дванадцяти зірок, а біля ніг — земна куля та місяць. Символічно збагачують іконографію зображення корони, херувимів, троянд і лілей.

Слід відзначити, що центральний купол підноситься на надто високому підбаннику Це помітив митець і прагнув приховати диспропорцію архітектури за допомогою фризової композиції поліхромії. У нижній смузі на тлі ілюзорної аркової побудови розташовані величні постаті святителів і отців церкви. Вище у перестінках між вікнами — символічна сцена «Голгофа» (ступінчаста піраміда увінчана хрестом, якому поклоняються ангели). Завершує композицію чаша купола вкрита блакиттю небес і золотими зорями, у зеніті якої – розетка у вигляді вінка херувимів.

На торцевих стінах трансептів відтворені величні постаті Константина Великого й Олени, Володимира Великого й Ольги. Їхні зображення повністю узгоджені зі стилістикою Середньовічного Відродження та піднімаються на постаментах‑консолях, властивих для порталів готичних соборів. Зображення рівноапостольних хрестителів України Володимира та Ольги у поліхромії церкви стало своєрідним маркером національної ідентичності.

Довкілля церкви

На подвір’ї розташована стінна дзвіниця на три дзвони, побудована одночасно з церквою.

Пов'язані покликання

1. Скоп Л. Реставрація та дослідження церкви Преображення у селі Тустановичі // Сакральне мистецтво Бойківщини. П’яті наукові читання пам’яті Михайла Драгана [збірн. статей].  Дрогобич-Львів : Логос, 2001. С. 150—153.
2. Слободян В. Церкви України: Перемиська єпархія. Львів [б.в]:1998. 864 с.
3. Студницька М., Студницький Р. Церкви Галичини кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.: художній образ храму. Львів: ЛНАМ, 2016. – 252 с.
4. Дашкевич Роман Іванович — Вікіпедія